Знищення А-50 і пошкодження Іл-22 – новий етап війни в Україні

Отже, якими будуть наслідки знищення над акваторією Азовського моря літака дальнього радіолокаційного виявлення (ДРЛВ) противника типу А-50У?

Умовно їх можливо поділити на дві категорії.

1. Наслідки, так би мовити, “загального” характеру, тобто ті, які вплинуть на загальні спроможності противника щодо подальшої організації та ведення ним бойових дій.

2. І суто конкретні, тобто ті, які будуть мати значення у контексті знищення літака саме цього типу саме на цьому напрямку й в контексті конкретних умов і цілей його застосування.

Для обох категорій наслідків важливі, а я би навіть сказав, кардинально важливі так звані тактико-технічні характеристики цього літака, те, що криється за абревіатурою ТТХ.

Однак важливо розуміти, що ці самі ТТХ, які й роблять його таким унікальним, стосуються власне не його самого (базовим літаком є цілком звичайний й добре відомий з радянських часів серійний військово-транспортний літак Ил-76), а встановлений на його борту радіотехнічний комплекс (РТК), який і дозволяє перетворити сам літак, звісно, разом із цим РТК, у такий собі радіолокаційний комплекс (РЛК) повітряного базування.

Саме можливість підняти цей РЛК у повітря й робить його “дальним” (бо різко збільшує дальність виявлення повітряних, наземних і надводних цілей за рахунок розташування радіолокаційної станції (РЛС) саме у повітрі) й відповідно “унікальним”.

Звісно, свого часу під час розробки та створення цього комплексу “замовники” (а це було мо срср) дійшли до висновку, що цей літак варто наділити спроможностями не тільки власне виявляти цілі на значній відстані, а й іншими спроможностями – обмінюватися цією інформацією про виявленні цілі з іншими “абонентами”, головним чином – іншими КП(ПУ) та засобами ураження, тобто здійснювати розподіл, наведення та загалом УПРАВЛІННЯ діями інших засобів (в тому числі ураження) по виявлених цілях. І бажано це робити в автоматичному (напівавтоматичному) режимі.

Відповідно з цими побажаннями, окрім власне РЛС, на літак було встановлено відповідну апаратуру та обладнання, пристосовані для роботи саме на літаку та “у комплексі” з цією РЛС разом, все це й отримало назву “Шмель”.

Ось саме його ТТХ й є “ключовими” для визначення цінності та значення знищення цього літака.

Якщо простими словами, то внаслідок всіх цих маніпуляцій радянському союзу під кінець свого існування (літак А-50 здійснив перший політ ще у 1978 році, а був “прийнятий на озброєння” лише у 1989 році) вдалося створити комплекс ДРЛВ більш-менш співставний (але хіба тільки за призначенням) із американським аналогом літаком ДРЛВ ВПС США Boeing E-3 Sentry з РЛС AN/APY-1\2, який здійснив свій перший політ ще у 1975 році.

Бо за своїми ТТХ цей А-50 значно поступався “американцю”, а процес його “доведения до ума”, виготовлення та вартість були настільки ємними, що були цілком співставні з виробництвом, наприклад, стратегічного бомбардувальника типу Ту-160.

Серійно на Ташкентському авіазаводі си-ри-си-ри встиг виробити, за одними даними, 33 літака цього типу, а за іншими – 31. У 1991-у, звісно, ці потуги з “дальньою радіолокацією” повітряного базування скінчились.

У період з 2003-го по 2009 роки ри-фи реалізувала програму модернізації цього літака, зважаючи на той факт, що за своїм призначенням і можливостями цей літак зайняв ну дуже важливе значення у системі управління бойовими діями на оперативному та стратегічному рівнях.

Головний сенс модернізації звівся до спроб розширення всього комплексу ТТХ РТК “Шмель”, його автоматизованої системи управління (АСУ) РЛК, а також апаратури зв’язку та встановлення на борту літака, образно кажучи, туалета та буфета, або як це назвали у самій росії – “блока бытового оборудования”.

Модернізований зразок отримав назву А-50У.

Тепер безпосередньо до наслідків.

– Зважаючи на такі фактори як наявність обмеженої кількості літаків цього типу у ри-фи (одні оцінюють її у 10 одиниць, інші – у 9, і навіть 7, насправді ця цифра дуже залежна від реального технічного стану цих літаків, за моїми оцінками, їх може бути у працездатному стані не більше 5 одиниць), а також обмежені можливості ри-фи щодо подальшої модернізації та підтримання РТК цього літака у працездатному стані (головним чином, через широке використання комплектуючих іноземного виробництва, в тому числі в складі елементної бази цього РТК), втрата КОЖНОГО літака типу А-50У є для росіян досить чутливою.

– Знищення літака ДРЛВ – унікальний випадок у сучасній воєнній історії, бо це, мабуть, одна з найважливіших повітряних цілей з можливих. Принамйні на рівні з так званим ПКП “Судного Дня” чи “Бортом №1”. По суті, це одночасно й “далекобійний засіб виявлення” й центр управління та координації діями усіма типами засобів ураження оперативно-стратегічного рівня противника.

– Загибель екіпажу та бойової обслуги РТК цього літака (а при його ураженні вони майже гарантовано гинуть) – ще одна чутлива втрата для противника. Їх не так легко та швидко підготувати, як здається на перший погляд. Особливо у контексті “управління та координації діями військ(сил)”.

По суті, це унікальні фахівці з дуже специфічною комбінацією (набором) навичок, як у професійно-технічній сфері так і у галузі військового мистецтва.

– Й ще один із “загальних” наслідків. Ураження (знищення) літака типу А-50У це – ще й сильніший удар по тому, що називається самими росіянами “престиж государства и её армии”, а також по морально-психологічному стану усього персоналу, причетного до експлуатації та використанню літаків цього типу.

Тепер конкретно, як це відіб’ється (а точніше, вже відбивається) на ситуації.

Спочатку про ТТХ, які “мають значення”.

1) Можливість виявлення повітряних цілей (виходимо з існувавшого ще до недавно району чергування цих літаків у північній і північно-західній частинах Азовського моря).

З північно-західного напрямку:

– по літаках типу Су-24, Миг-29, Су-27 – траверс по дирекції південний схід – північний захід, умовно Могілів-Подільский – Вінниця – Біла Церква.
– по крилатих ракетах (КР) типу “Шторм Шедоу\СКАЛЬП” – траверс по тій же дирекції, умовно Скадовськ – Нікополь.
– по цілі типу установки РСЗВ “Хаймарс” – можливо трохи далі, десь на рівні “Херсон та околиці”.
– по груповій цілі типу “механізований\танковий батальйон\рота на марші” – правобережна смуга вздовж Дніпра ними, безперечно, також проглядалася досить впевнено.
– по морських (надводних) цілях – майже до межі радіогоризонта (тобто проглядалася майже вся акваторія північно-західної частини Чорного моря, де можуть діяти українські плавзасоби).

З північного напрямку відповідно:

– умовно Київ – Путівль по літаках.
– по КР умовно вони починали їх бачити десь з рубіжу Запоріжжя – Покровське.
– цілі типу ПУ РСЗВ “Хаймарс” чи ТРК “Точка-У” вони бачили вже умовно з рубежу Дніпро-Павлоград та південніше, так само як і батальйон\роту на марші.

За даними самих росіян, ця “дура” нібито може наводити через всілякі командні алгоритми (тобто “согласовывая” та “утверждая”) десь до 12-и власних винищувачів, а у автономному режимі управління (тобто самостійно, з борта А-50У) керувати практично цілим авіаполком – до 30 літаків.

Яке на мене, цифри, м’яко кажучи, трохи завищенні, бо ну-у-у дуже рідко ця лайба наводила на практиці більше 4-6 власних “бортів”.

Очевидно, найбільш важливими цілями для літаків А-50У були літаки Повітряних Сил ЗСУ. В першу чергу, здатні нести КРПБ (крилаті ракети повітряного базування типу “Штормів” та “Скальпів”) + доопрацьовані “Нептуни” та ще ряд інших українських засобів повітряного ураження, про які я офіційно не буду згадувати).

Причому чергування А-50\А-50У було організовано противником таким чином, щоб зона гарантованого виявлення повітряних цілей (а такою можливо вважати повітряний простір починаючи з рубежів виявлення цілей типу КР) повністю “накривала” території, де діють російські війська.

По суті, противник прагнув створити над своїми військами у всій Південній зоні суцільне та гарантоване радіолокаційне поле.

А тепер візьміть і відсуньте всі ці рубежі та зони…

МІНІМУМ на 200 КМ на СХІД у повітряний простір над Краснодарським краєм ри-фи, як це сталося зразу ж після ураження А-50У над Азовським морем.

Що станеться?

Принаймні зразу декілька речей:

– Гарантоване та щільне рл-поле над російськими військами у всій Південній операційній зоні, що? Правильно, зникне й набуде таких “крОсівих” якостей, як “очаговое” та “обмежене по висотах”.

– Рубежи гарантованого виявлення противником повітряних цілей типу літак, крилата ракета, а також наземних цілей змістяться куди? Правильно, майже у дупу.

Не мені вам пояснювати, як це вплине на РЕАЛЬНІ можливості не тільки на їхні Повітряних Сил, а й всіх ЗСУ.

Думаю, ви самостійно, мої шановні читачі, здатні зробити наступні висновки у цьому сенсі.

І останнє з наслідків, вартих уваги…

Про них я вже трохи писав у попередніх постах. Очевидно, що росіяни, звісно, можуть верзти “у ефірах” будь-яку дичину про “френдлі-фаєери” з боку своєї ППО й т.і. Цим вони можуть обманювати самих себе, свою “громадськість” та будь-кого іншого.

Але у випадку зі знищенням А-50У їм об’єктивно доведеться змиритися із “жОСкой реальностью”, що у України є “якась така хитра зброя” (скажімо так), яка здатна вражати повітряні цілі типу літак ДРЛВ на відстанях до 150-160 км.

І що з цього витікає?

Відтепер у цій смузі (починаючи з ЛБЗ) ЖОДЕН російський літак не може вважати себе “у безпеці” навіть при всіх сприятливих умовах виконання польоту. І так, самі цікаві наслідки ЩЕ ПОПЕРЕДУ…

Уничтожение А-50 и повреждение Ил-22 – очередной эпизод нового этапа войны в Украине, и разбор полётов… пике.

Вечером 14 января около 22:30 по Киеву поступило первое сообщение о потере связи с российским самолётом ДРЛО А-50. Некоторое время спустя, около 23:30, появилось аудио-подтверждение того, что пункт управления/самолет-ретранслятор Ил-22 заходит на аварийную посадку в аэропорту Анапы после получения повреждений.

Практически сразу же в украинском информационном пространстве появились сообщения о том, что над Азовским морем был сбит российский А-50 и повреждён Ил-22. После непродолжительного ступора эту информацию стали подтверждать российские площадки, но с акцентом на том, что эти самолёты были сбиты российской же ПВО.

15 января, в 11:40 по Киеву, Генеральный штаб ВСУ, а также командование ВС ВСУ подтвердили уничтожение А-50 и повреждение Ил-22 по результатам проведённой в воздушном пространстве Азовского моря спецоперации, подробности которой не раскрывались. И это не удивительно.

Дело в том, что 14 января случился действительно уникальный в мировой истории войн и конфликтов случай. Одновременно были уничтожен и повреждён самолёты настолько важного функционала, к тому же в глубоком тылу оккупированных территорий. Ещё никогда такого не случалось. Но уникальность этой ситуации даже не в том, что сразу два самолёта были выведены из боеспособного состояния, а то, что в теории такое вообще было невозможно. И чтобы понимать почему, стоит понимать, что же это за самолёты и где они оперировали.

А-50 и Ил-22

Самолёт А-50 – это самолёт дальнего радиолокационного обнаружения и управления, обеспечивавший контроль воздушной обстановки и управления оперативно-тактической авиацией.

Благодаря этому самолёту российские оккупационные войска не только получали информацию о присутствии в воздушном пространстве Украины тактической авиации ВС ВСУ, но и узнавали о пусках ракет с украинской стороны, получали целеуказание для своей тактической авиации и ракетных ударов и даже повышали дальность поражения комплексов ПВО ЗРС С-400.

Эти самолёты производились с 1985 года, но по состоянию на сегодня в России их производство отсутствует. Всего таких самолётов в составе ВКС РФ – 9, но 1 из них на бесконечной модернизации, 2 требуют ремонта, 1 получил повреждения ударным дроном радиотехнического комплекса «Шмель» в Беларуси.

Фактически до 14 января полностью боеспособными были только 5 самолётов А-50. Стоимость одного такого самолёта оценивается в среднем в $400 млн, но с учётом их редкости и невозможности производства она намного больше, и если я скажу, что её можно увеличить раза в 2, то вряд ли ошибусь.

Самолёт Ил-22 – это воздушный командный пункт со спецсвязью, самолёт-ретранслятор радиосвязи армейского (фронтового) уровня, обеспечивающий стабильность управления войсками. Производился в модификации “М” с 1971 года с последующими модернизациями. В настоящее время их производство в России невозможно, поскольку прекращено было ещё в далёком 1978 году. Всего функционабельных Ил-22 разных модификаций в составе ВКС РФ – 14 бортов.

Оба эти самолёта играют очень важную роль как в управлении подразделениями РОВ на всём театре боевых действий в Украине, так и в получении своевременной разведывательной информации. И самое интересное это то, что именно А-50 отвечает за обнаружение ракетных угроз, которые могли бы быть опасны для этих самолётов.

Что же, тогда выходит, российские площадки правы, когда пишут, что это российское же ПВО сбило свои же самолёты из-за якобы не работающей системы “свой-чужой”?

Нет.

Российское ПВО сбило А-50 и Ил-22?

На протяжении 2023 года российское ПВО, особенно в зоне БД в Украине, и правда, демонстрировало феноменальную некомпетентность.

Только за прошлый год российское ПВО не единожды сбивало свои же боевые самолёты над левобережной Херсонской и Запорожской областями. Также они отмечались уничтожением и своих же ударных вертолётов Ка-52. Но эти инциденты происходили вблизи ЛБС, где, и правда, ошибки возможны. Хотя 28 сентября 2023 истребитель Су-35С был сбит над временно оккупированным Токмаком, который в 20 км от ЛБС, но всё же инцидент с А-50 и Ил-22 это совершенно другая локация.

А-50 и Ил-22 оперировали по маршруту над Азовским морем в 150-200 км от ЛБС. Причём это был их стандартный и хорошо всем знакомый маршрут.

Ил-22, обычно до 6 бортов, поднимались с аэродромов “Ахтубинск”, “Ростов-на-Дону”, “Мариновка” в воздушное пространство и пролетали над Воронежской, Ростовской, ВОТ Луганской, Запорожской областями, и в том числе над Азовским морем.

Аналогично и А-50, обычно до 4 бортов, поднимались с аэродромов “Ахтубинск”, “Анапа” и “Крымск” и поочередно заходили на дежурство в воздушное пространство над акваторией Азовского моря.

То есть даже с неработающей системой “свой-чужой” эти самолёты и их маршруты были легко узнаваемы для операторов ПВО, и принять их за некий вражеский истребитель с совершенно иными характеристиками было просто невозможно. Поэтому российская версия про своё же ПВО не выдерживает критики хотя бы по этой причине. Но если это не российское ПВО, тогда возникает вполне ожидаемый и не тривиальный вопрос.

Чем же сбили?

Из имеющихся на вооружении у Украины средств ПВО большого радиуса действия имеются ЗРК Patriot и SAMP/T.

При этом наиболее дальнобойные ракеты ЗРК Patriot – это MIM-104F PAC-3 MSE (дальность 120 км) и MIM-104D/E PAC-2 (дальность до 160 км). У ЗРК SAMP/T самая дальнобойная ракета – это Aster-30 (дальность до 120 км).

С учётом указанных ТТХ весьма маловероятно, что именно эти ракеты применялись 14 января на расстояниях до 200 км. Хотя не исключается, что заявленные ТТХ не соответствуют действительности, причём в большую сторону, и каковы реальные возможности у западных ракет неизвестно.

С другой стороны, неожиданный пуск ракет MIM-104D/E PAC-2 со скоростью 1 200 метров в секунду или Aster-30 со скоростью полёта 1,5 тысячи метров в секунду не оставлял никаких шансов тяжёлому и неповоротливому А-50 и Ил-22 избежать удара.

Не исключено, что это одна из причин, по которой российские площадки настаивают на том, что поражение было осуществлено российской же ПВО. Они пытаются в очередной раз скрыть свой позор, что не смогли перехватить и противостоять западным поражающим средствам. Кроме того, снизить среди пилотов панические настроения. Хотя снизить панические настроения заявлением “это не украинцы, это мы сами себя обстреляли случайно” – весьма сомнительный метод.

Новый этап в войне в Украине

22 декабря 2023 года в воздушном пространстве временно оккупированной левобережной Херсонской области, в районе Чаплынки, которая в 60 км от ЛБС, было сбито сразу 3 боевых самолёта Су-34. Настолько неожиданные потери тактической авиации в тыловой зоне вынудили российское командование временно прекратить полёты в ВП данного плацдарма. Но уже тогда заговорили о новом этапе в войне, который будет заключаться в изгнании российской авиации из ВП временно оккупированных территорий Украины.

В 2023 году действия украинской армии заставили российский Черноморский флот бежать из ВО Крыма, Севастополя в Новороссийск. Фактически произошёл уникальный случай в мировой истории войн и конфликтов, когда страна, не имеющая флота, выиграла морской бой у страны, которая имела этот флот, но вынуждена была бежать в более безопасные порты.

В 2024 году мы можем стать свидетелями цепочки других уникальных событий, одним из которых и стало выведение из строя настолько редких и дорогих России самолётов. Но это лишь один из многих эпизодов последующего изгнания из Украины российской авиации.

Украинское небо для россиян становится все более экстремально опасным.