Щоб побороти систему, потрібно створити іншу
На жаль, дуже багато людей інфіковано вірусом простих рішень, де з телевізора розповіли, що змінити систему в ЗСУ можливо, зробивши кілька звільнень, або просто документом із резолюцією “Дозволяю, щоб все було з@єбісь”.
На жаль, це відголоски ідеалізму, інфантильності, мрійності, незнання роботи великих структур і повного нерозуміння сраки, в якій ми опинилися за 30 рочків умовної Незалежності. При міністрах оборони крадіях, а інколи і росіянах, та працюючих на ворога начальниках Генерального штабу.
На жаль… Тому відповім на коментар з-під посту розгорнуто на своєму прикладі:
“Пане Романе, жорстко критикувати неефективну систему підготовки наших військових і в то й же час бути супер лояльним до Залужного, який в принципі є шефом всіх цих совків і не проводить в цьому напрямку ніяких реформ. Як це можливо?”.
Я зараз буду не дуже про Залужного. Я буду про свій досвід. Про намагання змінити систему на краще.
Десь року з 2015-го ми системно почали займатися навчанням кулеметників великого калібру на передньому краї. Результати були не погані, і досі пару разів на тиждень маємо дзвінки з фронту з проханням проконсультувати з того чи іншого питання. Сотні виїздів на передній край, навчання на полігонах і безпосередньо в окопах. Практичні заняття були завжди практичні, та, коли була можливість прийняти участь в якомусь двіжі і задвухсотити кілька покидьків, ми це робили з задоволенням.
Ми намагалися зробити системні зміни в навчанні саме кулеметників 12,7. Бо зброя на той момент була недооцінена, використовувалася в позиційній війні не дуже ефективно, а боєприпаси були доволі дорогі. З 2016 року ми це робили системно за приписами начальника Генерального штабу. В 2019 році, за сприяння ГУМПЗ, ми провели методичні збори для викладачів вогневої підготовки військових вишів, де не просто переконали їх у своїй правоті, ми з іншого боку відкрили для них цю зброю та методику надання матеріалу. В результаті отримали однодумців серед викладачів. Фіналом був випуск настанови для кулеметів ДШКМ, ДШКМ-ТК, НСВ, НСВ-ТК у новій редакції. Настанова є. Офіційна. В КСВ.
А потім Хомчак, Таран, все, як ми любим.
Але. Але проблема в тому, що навіть за підтримки Муженка ми не добилися ніяких системних результатів. Спроб було багато.
Ми теж спочатку були ідеалістами, які вирішили, що зробили щось афігєнно корисне і потрібне всім (і це ж очевидно), і зараз всі такі прозріють, скажуть “вау”, “евріка” і почнуть вйобувати, як ми, зі 100% самовіддачею. Тим більше ми кожного разу опонентам доводили в полі, на полігонах та на лінії бойового зіткнення свою правоту та ефективність.
Хєр там. Це так не працює. Помилка. Системна помилка людей із бізнесу. Щоб побороти систему, потрібно створити іншу. На одного ініціативного, якого ми «обратили» в свою віру, приходилось кілька (а інколи кілька десятків) людей, які роками звикли робити одне і теж, оптимізувавши систему «під себе». От по документам як би все вірно і гарно, а на результат реальний всім пофіг.
Таких людей дуже багато. Вони роками лежать на посадах, перебирають папірці, генерують нові, і сповненні впевненості, що все роблять правильно. На паперах там все добре. По всій вертикалі з самого низу до самого верху. Бо дуже багато брешуть, і всі бояться конфліктувати зі старшим начальником.
В самому низу є запит на гарне навчання, бо то їх життя та бойові задачі, що треба виконувати. В самому верху є запит на гарне навчання, бо є розуміння про ефективність навченого особового складу. А по середині – велике болото, яке ні за що не відповідає. Просто ні за що. Тільки за папери. Бо ніхто з них особисто не задіяний і особисто не зацікавлений в результаті. Більше того, не мають уяви, як має виглядати той результат. Крім того, система, якій 30 років, яка прийшла у спадок від РККА та радянщини, зберегла гірші риси пристосування. Треба розуміти, що довгі роки, можна сказати, десятиріччя, «бойова підготовка» в командуваннях була кладовищем «збитих льотчиків», зальотчиків і просто нездар. Туди пхали тих, від кого хотіли здихатися або не могли позбутися. Інколи людей просто призначали на проміжні посади задля росту. І вони знали, що це, так би мовити, пересидіти, і чого ж напружуватися?
Та ще й купа «сущностєй», які наплодили дублюючих структур, що тупо роблять одну і ту ж (часто не потрібну) роботу. В цій системі є поодинокі ініціативні та відповідальні люди. Більше того, інколи в окремих підрозділах вдається сформувати колектив однодумців. Але левова частка часу та нервів у них іде не на розвиток та еволюцію, а на боротьбу з самою системою та бюрократією, яку нав’язує система та старші начальники. А потім ці люди отримують посади в інших місцях, йдуть і все поступово повертається в стан болота. Бо болото – то затишно, «сухо і комфортно».
Результат – ніщо, гарна доповідь на папері – їх все.
Розумієте, просто прибрати всіх цих людей одночасно не зможе ніхто. Замінити їх одночасно теж немає на кого. Примусити їх почати працювати по-іншому, так, як вони не вміють і не хочуть, неможливо. Немає підстав. У нас досі більшість керівних документів із діяльності ЗСУ прийняті в мирний час і для мирного часу. І міняти їх повинні політики в ВР та юристи МО.
Якщо зараз почати махати шашкою, просто ляже вся система. Просто зупиниться. Під час війни. Як це сталося з мобрезервом, коли ТЦК «впали в кому» на пару місяців.
Поки в ці структури не зайде критична кількість фахових офіцерів та інструкторів нової формації, ми всі приречені на постійну боротьбу з системою.
Причому дуже часто буває, що ті люди, які ще вчора критикували цю систему, коли отримують посаду або генеральські погони, чомусь із задоволенням стають частиною цієї системи. І роблять те ж саме, проти чого повставали свого часу. Це дуже складна та довга процедура. А під час повномасштабної війни це дуже складно через брак фахівців, яких в такій кількості просто неможливо перемістити з бойових посад. Бо наслідки будуть фатальні.
Ми свого часу зрозуміли повну безперспективність биття головою в стіну і просто почали точково вчити людей. «Працюємо з чим є». Бо ми за ті роки пересварилися майже з усіма начальниками, від яких щось залежало. Це був нескінченний потік конфліктів. Виснажливий і деструктивний. І, в принципі, крім лайна в соцмережах та деяких «ЗМІ» нічого не принісший. Ну, крім сотен кулеметників, яких ми навчили, і які досі дякують.
Коли Залужний був начальником штабу ООС, він на своєму рівні дуже сильно підтримував все, що ми робили по підготовці кулеметників. Але всі інші системні зміни були вище його компетенції на той момент. І було повне сприяння на рівні командування ООС та ОТУ.
Бо Залужний дуже системна людина і має досвід освітянина. Я колись заїхав до нього в Часів Яр, він сидів обклавшись звітами та таблицями. Він аналізував звіти про поранення та ураження бійців. Від видів зброї ворога та засобів, до частин тіла поранених або загиблих бійців. Він тоді складав загальну картину уражень для того, щоб, проаналізувавши, відпрацювати комплекс мір та зробити людей більш захищеними. Щоб знизити цю страшну статистику. Щоб на перспективу виключити всі помилки і зробити захист більш ефективним. Це був перший старший офіцер на моєму досвіді, який сам робив кропітку роботу, бо вона була для надважлива. Не тому, що поставили задачу, або прилетіла розпоряга відбути номер, а тому, що для нього це було дуже важливо. Може є й інші, але я про то не знаю. І навіть не чув.
У цьому весь Залужний. Системний, обережний і дуже розсудливий, коли стосується якихось кардинальних змін. Щоб не зробити гірше, треба, щоб була краща альтернатива. Міняти непрацюючу систему треба на нову і вже працюючу, а не «ми разрушим до основанья, а затєм».
З початку повномасштабного вторгнення Залужний особисто підтримав кілька дуже важливих ініціатив, які привели до створення, так би мовити, закладання фундаменту нової, паралельної системи підготовки бійців. Тобто в старій системі починаються нові процеси, які працюють в паралель, але трошки за іншими принципами та філософією. Коли досвід успішний і дає результат (і це доведено на полі бою) в масштабах, які більше статистичної погрішності та випадковості, головнокомандувач підтримує масштабування та більш масштабні процеси за умови збереження якості роботи.
Я трошки пізніше напишу, як практично з волонтерської ініціативи групи однодумців виросла структура з підготовки молодших командирів, інструкторів, кулеметників, розвідників, такмеду. І саме головне – по якісній підготовці піхоти. Куди бойові бригади заходять на відновлення боєздатності і потім дають кращий результат, ніж розраховували.
Так, мова йде вже про систему, яка працює. Хоча і в ворожому середовищі. Яка вже набула здатності оперувати підготовкою батальйонів і бригад. Це не рахуючи підрозділу, який надає якісну БЗВП (по-чесному якісну) мобілізованим із ТЦК. Це ті паростки, які зможуть у перспективі зайти і замінити те, що працює погано або не працює. І все це, в принципі, зав’язано на особистому залученні Залужного.
Але це вже буде інша історія. Продовження буде.
Фото: Facebook автора
