Дух Різдва (фото, відео)
Дорогі побратими і посестри!
Вітаю вас зі світлим Святом Різдва Христового! Усіх солдатів, матросів, сержантів і офіцерів, усіх воїнів, які зі зброєю в руках б’ються за те, щоб світ не поглинув морок.
Вшануймо у ці дні тих, кого зараз немає з нами поруч, хто віддав своє життя за нашу країну, правду і свободу.
Різдво – це велике свято надії та віри. Віри у перемогу світла над темрявою. Добра над злом. Я дякую кожному захиснику, кожній захисниці, хто бореться й наближає нашу Перемогу!
Христос народився! Славімо Його!
Відео: 206 батальйон територіальної оборони ЗСУ
Атмосфера Різдва.
Пахне, як засніжені степи Донеччини, як мелена кава у прифронтовій хатині. Звучить, як сміх воїна, який вижив після бою, як раптова тиша після безсонної ночі. Радує, як усмішка дитини в екрані мобільного телефону. Муркоче, як кіт, якого забрали зі згарища.
Це свято.
Гріє, як окопна свічка, як грілка у тактичних рукавицях. Смакує, як польовий борщ, як волонтерська кутя, і вселяє віру, як вцілілий хрест у розбомбленій церкві, як тиха молитва під час евакуації пораненого.
Різдво.
Таке ж неосяжне, як любов і віра рідних, що чекають вдома. Міцне, як залізний купол ППО над мирними містами та гостре, як око захисника, який збиває балістику.
Дух Різдва.
Це відчуття родини, це здатність дарувати турботу і приймати її. Це незламна впевненість у перемозі, яким би важким і довгим не був до неї шлях.
Нехай Господь у Святий вечір подарує віру тим, кого похитнули важкі випробування, нехай родини зберуться за одним столом, хоч дехто і на відстані в тисячі кілометрів. Нехай Господь подарує Україні мир, а загарбникам — справедливий суд.
Христос ся рождає! Славімо Його!
* * *
Запашний борщ і волонтерська кутя. Душевні розмови та обійми зі своїми — з тими, хто вгризшись в землю, тримає кожен її сантиметр у степах Донеччини.
Цей Святвечір і Різдво Христове я запамʼятаю на все життя. І дякуватиму Богу, що за цим різдвяним столом, неподалік лінії фронту, зібралися друзі та близькі, і вони всі живі та здорові.
Памʼятаймо про тих, завдяки кому ми можемо святкувати Різдво. Нехай народжений Ісус Христос береже наших захисників, як і всю Україну.
Скільки б клятий східний цар Ірод не біснувався, нічого у нього не вийшло. За розвʼязану війну кремль заплатить високу ціну. І настане день, коли ця ціна виявиться для нього непідйомною.
Всім нам бажаю переможного нового року. А загарбникам — справедливий суд.
Христос народився! Славімо Його!
Різдво з побратимами: Петро і Марина Порошенки приїхали до воїнів і помолились за перемогу України.
Напередодні Різдва Петро і Марина Порошенки завітали до 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Порошенки привітали українців із Різдвом Христовим і нагадали, що війна нікуди не поділася, бо у неї немає перерв і вихідних.
Військові розповідають: різдвяні свята на фронті особливі. «Щоразу я намагаюсь зробити свято. Було, що росіяни гатили з усього, що могли. Більше години «градами», «ураганами», ствольною артилерією. І наш командир групи десь приволік маленьку ялиночку, десь знайшов маленькі іграшки, ми її нарядили. Ми жили в маленькому підвалі, людей на пʼять. Десь знайшли дитяче шампанське, місцеві принесли олівʼє, і ми в такому колі «сімейному» відсвяткували. Це було дуже атмосферно. Коли навколо все розривається, і в цьому пеклі в тебе є маленьке свято – це класно», – згадує морпіх Андрій Підлісний.
Емоції на війні – помножені на 100, пояснюють бійці. «Тут відчувається радість за побратима – в когось народилась дитина, хто одружився. Це така велика сімʼя, яка радіє за кожного», – говорить Роман Танетко з позивним «Рембо».
«Звичайно, хочеться, щоб усі вдома святкували Різдво, Новий рік з родинами, з дітьми. Будували своє майбутнє, вірили в цю країну. Бажаю, щоб люди відчували перспективу – це дуже важливо. Вірю, що Україна буде в Європейському Союзі і в НАТО. Для моєї родини це був тяжкий рік через втрату брата Олега, який героїчно загинув на війні. Я маю надію, що його смерть і смерть багатьох, здоровʼя, яке втрачене на цій війні, що це недаремно. А для майбутнього його дітей, дітей всієї України», – говорить Степан Барна.
Марина Порошенко передала військовим символічного Янгола-охоронця, якого зробила власноруч.
«Сьогодні ми тут, дуже недалеко від лінії фронту, постійно чуємо вибухи і стрілянину. І не втомлюємося надихатися подвигом українців. Я хочу, щоб ми підняли келих з узваром за нашу перемогу. Щоб наступного Різдва ми уже були у країні переможців Україні над переможеною росією. Я хочу підняти цей келих за родини українців, які б дочекалися своїх воїнів. Я хочу підняти цей келих за країну, яка буде членом НАТО і ЄС вже найближчим часом. І головне, я хочу підняти цей келих за українського воїна, найкращого воїна у світі – найсильнішого, найміцнішого, найпатріотичнішого. Таких, як сидять сьогодні разом з нами з Мариною за цим різдвяним столом. За Барну, за «Підлого», за «Рембо», за всю нашу команду, яка протягом цього року робить усе можливе, щоб наблизити перемогу», – звернувся Порошенко до побратимів.
«Атмосфера Різдва приємно пахне, як засніжені степи Донеччини, як мелена кава у прифронтовій хатині. І звучить як сміх воїна, що вижив після бою, як раптова тиша після безсонної ночі. Радує, як усмішка дитини в екрані мобільного телефону, і муркоче як кіт, якого забрали зі згарища. Свято це гріє, як окопна свічка, як грілка в тактичних рукавицях. Воно смакує, як польовий борщ, як волонтерська кутя. І вселяє віру, як вцілілий хрест у розбомбленої церкви, як тиха молитва під час евакуації пораненого», – говорить п’ятий Президент.
«Різдво таке ж неосяжне, як любов і віра рідних, що чекають вдома. Міцне, як залізний купол ППО над мирними містами, і гостре, як око захисника, що збиває балістику. Дух Різдва – це відчуття родини, це здатність дарувати турботу і приймати її. І це незламна упевненість у перемозі, яким би важким і довгим не був до неї шлях. І нехай Господь у Святий вечір подарує віру тим, кого похитнули важкі випробування. І нехай родини зберуться за одним столом, хоч дехто і на відстані у тисячі кілометрів. І нехай Господь подарує Україні мир, а загарбникам справедливий суд!», – говорить Петро Порошенко.
Мене оточують люди, які відкривають адвент-календарі по одному відділенню. Мені так не буде, я ще у магазині намагаюся позаглядати у всі віконця 🙂.
Вчора говорила з селом, хотіла делікатно уточнити, що у нас там по Різдву, як тепер на селі святкуватимуть?
– Ну, – зам’ялися на тому кінці слухавки, – ти ж знаєш, у нас переважно люди старші. Тож має покоління змінитися…
– То що, буде старе Різдво і нове?
– Ну так, государствене і церковне.
Вітаю усіх, для кого воно державне, церковне, українське, віфлеємське і ще Бог зна яке. Я так думаю, точної дати все одно ніхто не знає, але ось цей період, коли відходить старе, а у теплі, тиші, у затінку, з важким диханням, з молитвою і потом проривається на світ нове – цей період відчувають усі.
Вітаю, друзі, і дякую за те, що ви є. Хай би нам випало дожити до наступного року без втрат, щоб усі наші рідні були живими, а діти у безпеці.
Вигорання, зневіра, розчарування, апатія, розпач – забагато їх навколо. Далі будуть гнів, агресія і ненависть. Суспільство втрачає довіру і терпіння. Заколисані обіцянками люди отримали невиправдані сподівання. А ще почали бачити, хто є хто насправді, а не крізь фільтри єдиного телемарафона.
Але годі про це.
Сьогодні Святвечір! І нехай до нас всіх повернуться віра і надія, бо любові в українців вистачить на всю Європу. Бог був і буде з нами.
Світла вам у найтемніші часи! Христос ся Рождає! Славімо Його!
Христос рождається!
Цьогоріч – і назавжди – українські Церкви відзначають свята відповідно до астрономічного календаря. Усунувши ще одне викривлення русского міра.
Сьогоднішнім святом найбільше завдячуємо нашим Воїнам. Хай Бог рятує і винагородить Перемогою.
А нам усім – допомагати усім, що в силах, і більше.
Христос рождається!
Славімо Його!
В 22 році ми з родиною ухвалили правильне рішення – святкувати Різдво разом з усім християнським світом, з тими, хто співчуває і підтримує Україну.
Мені прикро, що цього року парламент не спромігся завершити історичну нашу місію – покласти край московським попам на нашій землі, але то буде важлива робота на 2024 рік.
Коли навколо так багато втрат і болі, легко впасти в зневіру.
Коли в Михайлівський ходиш щотижня на прощання з тими, кого знала і шанувала, й бачиш пошматовані серця їх мам і дружин, задаєшся питанням, як Бог може це все дозволити?.. За що Україна несе такі страждання, чому гинуть такі прекрасні молоді люди, як можна допустити вбивство дітей?..
Нас всіх роздирають ці думки, пригнічують, перевіряючи міць нашої віри. Й це теж випробування, адже зневіра – шлях до поразки.
Нехай наша віра в Україну, в ЗСУ, в наш народ укріпить нас в Вірі духовній.
Я хочу від всього серця всім вам, дорогі друзі, побажати в Святвечір Перемоги. З найменшими втратами.
Миру вашим родинам. Дива всім нам!
З великою і щирою любовʼю прошу всім нам мудрості та сили. Бути обʼєднаними і разом протистояти ворогу.
Дякуємо ЗСУ за кожен наш день.
Христос рождається! Славімо його!
За дві тищі років всяка достовірність випалюється в нуль. Він міг народитись хоч у грудні, хоч у нівозі, хоч у нісані. Плюс-мінус. Туди-сюди. Людські календарі, шо з них взять.
* * *
Ми, Україна, святкуємо Різдво сьогодні, бо Він заповів нам бути розумними, хоробрими і чесними. А хто ж нам скаже, коли Він там народився, не факт, що Він і сам знав точну дату. Це ж все не головне, це наші, земні заморочки, подумаєш, туда-сюда.
* * *
Головне ж – не коли святкуєш, а що і з ким. Не з біснуватими ж святкувати свято, сенсу якого вони не розуміють. Під яслами тоді не було мусорні, мерсів і прокурорів, і іскандери тоді не сміялись вопщє, хоча в той час був, певен, свій аналог суперзброї: кіннота якась броньована, колісниці там, луки з обтяженими стрілами, списи, щити з нового металу.
* * *
А в яслах стояли осел, бик, вівці і лежало сіно. І було, мабуть, холодно. Хоча нє: у Віфлєємі в січні біль-менш тепло. Чи в нівозі. Чи в нісані. Яка, в принципі, різниця з датою.
* * *
Вітаю українців з Різдвом. Прорвемось. Він обіцяв.
Ілюстрація: Нікіта Тітов
