Вісті з фронтів. 14.12.2023
Сьогодні за Південну операційну зону та трохи висновків за стратегічну ситуацію загалом.
1. На Токмацькому напрямку командування противника явно прагне відновити положення своїх військ на першій позиції свого головного рубежу оборони в районі с. Новопрокопівка та на ділянці між нею та с. Копані. Але, як на мене, насправді мета в них трохи інша – вони таким чином намагаються примусити наші війська відійти з ділянки між Новопрокопівкою та Вербовим.
З цією метою воно, очевидно, спланувало та організувало серію атак по двох напрямках Копані – Роботине та Новопрокопівка – Роботине, намагаючись примусити передові підрозділи ЗСУ, які до цього вийшли до північної околиці с. Новопрокопівка, під загрозою обходу з правого флангу відійти на північ від цих позицій. Так само, як й стосовно підрозділів ЗСУ, які ведуть зараз бойові дії між Новопрокопівкою та Вербовим за першу позицію головного рубежу оборони противника.
В атаках прийняли участь підрозділи 71-го мотострілецького полку (мсп) 42-ї мотострілецької дивізії (мсд) 58-ї загальновійськової армії (ЗВА), 136-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр) 58-ї ЗВА та цілий ряд підрозділів 76-ї десантно-штурмової дивізії (дшд) противника.
Головний сенс цих атак явно полягав у прагненні вийти на західну околицю с. Роботине. В рамках цього задуму протягом минулих 2-3-х діб противник активно провадив атакуючи\штурмові дії по вказаних напрямках, але спромігся просунутись за цей час лише на 800 метрів, зайнявши декілька передових позицій відділень. Після чого, ймовірно, тимчасово припинив свої інтенсивні атаки.
На даний момент, очевидно, його командування провадить підсилення (доукомплектування) своїх передових підрозділів на цьому напрямку й готується до відновлення чергової серії атакуючих\штурмових дій у “праву бочину” нашого угрупування, яке веде бойові дії по рубежу Новопрокопівка – Вербове.
В принципі, логіка цих кроків і рішень командування противника на даному напрямку цілком зрозуміла. Іншого шляху (методу) відновити положення своїх військ по першій позиції свого головного рубежу оборони на відтинку між Новопрокопівкою та Вербовим на даний момент у нього немає.
“В лобову” силами порепаних частин і підрозділів 42-ї мсд 58-ї ЗВА у загальній дирекції “з півдня на північ” витіснити українські війська з першої позиції головного рубежу оборони воно не може. Залишається пробувати примусити їх до відходу фланговими діями.
Попередня спроба такого роду силами 7-ї дшд (її 108-м та 56-м дшп) атакувати на іншому фланзі північно-західніше с. Вербове закінчилась безрезультатно. Більше того, противник внаслідок цього втратив контроль над висотою з відм.140, чим трохи полегшив положення передових підрозділів ЗСУ, які вийшли до північно-західної околиці с. Вербове.
До того ж українське командування досить вдало парирувало цю спробу, організувавши серію атак у напрямку с. Новопокровка, ще північніше цієї ділянки, що, в свою чергу, взагалі поставило під сумнів доцільність атак російської дЮсантури в районі Вербового.
Тому, як на мене, це ще не кінець.
Пігдогі, очевидно, будуть прагнути “відновити положення” й надалі, атакуючи на різних ділянках та напрямках (переважно розташованих на флангах) наше угрупування, яке націлене на Токмак.
2. На Придніпровському напрямку, очевидно, командування угрупування військ (УВ) противника “Днепр” поспішає з питанням “ликвидации плацдарма противника”. Передана гш зи-си ри-фи до складу УВ “Днепр” свіжа десантно-штурмова дивізія (дшд) повинна була, наскільки я розумію, пришвидшити цей процес.
Але на даний момент цього не сталося. “Первый наскок сходу” 104-ї дшд на український плацдарм нічим суттєвим не закінчився. Її 5-тидобові безперервні атаки привели лише до суттєвих втрат у озброєнні та військовій техніці (ОВТ) в передових підрозділах 328-го та 337-го десантно-штурмових полків. Ліс південніше Кринок став справжнім “прокляттям” для російської дЮсантури, як до цього він був таким самим місцем для підрозділів 26-го мсп 70-ї мсд та 810-ї окремої бригади морської піхоти (обр МП).
Щодо подальших перспектив на Придніпровському напрямку. Для тих, хто забув, нагадаю.
Противник підсилив своє УВ “Днепр”, яке оперує на цьому напрямку, не тільки свіжою 104-ї дшд, а й 70-ю мсд + принаймні однією окремою мотострілецькою бригадою (омсбр) зі складу 40-го армійського корпусу (АК) – 144-ю омсбр. Це на додаток до військ 49-ї ЗВА (205-а омсбр), 18-ї ЗВА (22-го АК), з’єднань берегових військ ОСК “Север” (61-а обр МП), які раніше входили до складу УВ “Днепр”.
Ну а про цілий “розсип” полків і батальйонів територіальних військ (ТрВ), які виконують у складі УВ “Днепр” важливу функцію – на досить широкому фронті (я нещодавно наводив числові показники) прикривають берегову лінію Дніпра, я навіть не згадую.
Тому, з формальною точки зору, у генерала Теплінського цілком вистачає сил для того, аби не тільки ліквідувати українські плацдарми на лівому березі Дніпра, а й “парировати” такого роду спроби (навіть більш масштабні) на інших можливих ділянках і напрямках.
Питання полягає в іншому – наскільки ці сили й засоби в РЕАЛЬНОСТІ здатні це зробити, й чи вважає генерал Теплінський, що йому дійсно “вистачає” сконцентрованих на даний момент військ (сил) у складі УВ “Днепр”, щоб виконати поставлене завдання, й він здатний відмовитися від того, аби вимагати у “начальства” собі ще додаткових “сил і засобів”?
Наскільки я розумію, від нього у будь-якому разі вимагають ліквідувати українські плацдарми на лівому березі Дніпра за будь-яких обставин і при будь-яких умовах. У цьому відношенні треба розуміти, у генерала Теплінського “відкритий кредит” на використання сил і засобів (тобто йому дадуть стільки, скільки він попросить, звісно, у межах РЕАЛЬНИХ можливостей російського гш), без обмежень.
У цьому його становище цілком схоже зі становищем, в якому зараз перебуває російське командування УВ “Юг”, яке “займається Авдіївкою”. Просто тому, що пуйло потрібні перемоги (найбільш “досяжною” у російському військовому командуванні вважають саме Авдіївку) й зовсім не потрібні напередодні “електорального акту” якісь “українські плацдарми” на лівому березі Дніпра.
Тому, очевидно, вперті спроби ліквідувати ті плацдарми з боку генерала Теплінського будуть продовжені. Якщо потрібно, вони завалять для цього ті Кринки (та будь-який інший плацдарм) паленим залізом і тілами своїх солдат так само, як і під Авдіївкою.
В обидва місця вони будуть продовжувати стягувати й стягувати війська, поки не станеться дві речі:
– або пуйла нарешті не перепризначать царьом, чи для суспільно-політичної ситуації на ри-фи цей “акт” втратить саме своє значення по якійсь іншій причині.
– або у складі російського військового командування нарешті знайдеться якійсь “воинский начальник”, який чітко та недвозначно сформулює для вищого політичного керівництва ри-фи думку про те, що саме існування такого роду “відкритих кредитів” на особовий склад і ОВТ (тим більше зразу на декількох оперативних напрямках) бистріше та ефективніше нівелює бойові якості російського війська, ніж будь-які активні дії ЗСУ.
На даний момент для офіційно сформульованих (та тих, що маються кремлівським режимом на увазі насправді) цілей війни ОБИДВА напрямки як Авдіївський, так й Придніпровський важливі.
Військово-політичне керівництво ри-фи просто не може допустити для себе у цьому відношені “невзяття Авдіївки” (особливо зважаючи на обсяг втрат, ресурсів і зусиль, задіяних ним для цього) або розростання кількох дрібних (тактичних) плацдармів ЗСУ на лівому березі Дніпра нехай у один, але оперативний.
Це все – цілком зрозумілі та очевидні речі.
Набагато цікавіше, які цілі та мету переслідують українське військове командування та військово-політичне керівництво, перетворивши Авдіївку та лівий берег Дніпра у м’ясорубки для росіян, примушуючи творити їх там справжню “дичину” щодо використання своїх сил і засобів?
3. Тепер щодо стратегічних прагнень противника у військовому відношенні. Або, краще сказати, головний привід російського військового командування саме зараз “кидатися у наступ”, не зважаючи на реальну оцінку власних спроможностей у цій царині.
Противник перейшов до активних наступальних дій практично на всіх оперативних напрямках. Найбільш активно він провадить атакуючи\штурмові дії на Бахмутському, Авдіївському та Куп’янському напрямках. На окремих ділянках і відтинках він також атакує на Оріховському, Новопавлівському, Лиманському та Придніпровському напрямках. Фактично, російське командування на даний момент вважає, що для нього умови задля повернення собі стратегічної ініціативи склалися повністю, й настав слушний момент це зробити на практиці.
Тому в рамках реалізації цього прагнення ним і був спланований, організований й на даний момент “втілюється у життя” комплекс наступальних\контрнаступальних дій оперативно-тактичного масштабу зразу на кількох оперативних напрямках.
Але, як на мене, чим далі, тим дискусійнішою стає ця думка.
Фото: 15 ОГШБ та 128 ОГШБр
