Вісті з фронтів. 01.12.2023

Костянтин Машовець

Сьогодні трохи поточної інформації щодо активності противника на ряді напрямків і деякі власні думки з приводу загальної ситуації на фронті.

1. На Лиманському напрямку противник продовжує розвиток свого наступу по напрямку на с. Ямполівка, с. Терни та у районі Серебрянського лісництва, зокрема:

– В результаті ведення наступальних дій підрозділам 254-го мотострілецького полку (мсп) 144-ї мотострілецької дивізії (мсд) 20-ї загальновійськової армії (ЗВА) противника вдалося витіснити східніше с. Терни українські війська з 6-и позицій та 1 спостережного пункту.
– В свою чергу, південніше та південно-західніше с. Діброва, очевидно, підрозділи 31-го та 37-го мсп 67-ї мсд 25-ї ЗВА при підтримці підрозділів 228-го мсп 90-ї танкової дивізії (тд) зуміли витіснити передові українські підрозділи з 5-и позицій та 1 спостережного пункту.

Ймовірно, найближчим часом противник продовжить атакуючі\штурмові дії по напрямку на с. Терни, принаймні на цей напрямок (західніше с.Житлівка) командування 144-ї мсд противника переміщує штурмові підрозділи (роти) типу “Шторм-V” зі складу своїх 488-го та 283-го мсп.

Варто також відзначити, що одночасно з цим противник продовжує поступове доукомплектування частин та з’єднань 25-ї ЗВА на Лиманському напрямку озброєнням та військовою технікою (ОВТ) для нарощування їх бойових спроможностей. Вчора я повідомляв про наміри противника доукомплектувати підрозділи 19-го танкового полку (тп) 67-ї мсд партією танків типу Т-90М (до 6-и одиниць), очевидно, точно такий же процес триває й у 11-ї окремій танковій бригаді (отбр) цієї армії. На комплектування підрозділів цієї бригади передано також партію танків – до 7 одиниць типу Т-90М та не менш 4 одиниць типу Т-80БВ (можливо, Т-80БВМ).

2. В районі м. Бахмут продовжуються запеклі ближні піхотні бої північно-західніше та південніше міста. Обидві сторони завзято атакують\контратакують, поперемінно відбиваючи одна у одній ті чи інші позиції:

– Противник зумів вітіснити підрозділи ЗСУ з двох позицій північніше с. Богданівка (331-й парашутно-десантний полк\пдп 98-ї повітряно-десантної дивізії-пдд), з трьох позицій північно-східніше с. Хромове (217-й пдп 98-ї пдд) та з однієї позиції північніше с. Курдюмівка (83-а окрема десантно-штурмова бригада\одшбр).
– В свою чергу, передові підрозділи ЗСУ вибили противника (той же самий 331-й пдп) з трьох позицій північніше с. Хромове, а також східніше с. Кліщіївка примусили передові підрозділи 88-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр) противника відійти ще з 3-х позицій.

Як на мене, все це “рубілово” на ближніх підступах до м. Бахмут позбавлене будь-якого внятного та ясного оперативного сенсу. Принаймні, для ЗСУ. Від нього, у кінцевому рахунку, виграє лише противник, який зумів, по суті, зупинити наступальні дії угрупування українського війська південніше міста й зараз вперто атакує у його фланг та тил з півночі. І я би не сказав, що у нього те зовсім не виходить.

Обсяг і розмір втрат сторін в цьому “замесі” цілком співставні, але противник, очевидно, переважає ЗСУ у можливостях їх компенсації. Тим більше коли переважний формат бойових зіткнень – мала піхотна група на малу піхотну групу без масованого застосування бронетехніки.

Для розуміння, укомплектованість ОВТ однієї частини та одного з’єднання, які зараз задіяні противником північніше та південніше м. Бахмут:

– 9-й мотострілецький полк (мсп) 18-ї мсд 11-го АК (головні сили цього корпусу розгорнуті у складі УВ “Запад” на Куп’янському напрямку, але один полк зі складу цієї дивізії розгорнутий саме північніше м. Бахмут, якраз за дЮсантними полками 98-ї пдд, які зараз намагаються прорватися між Богданівкою та Хромовим у бік “часіка”). Так ось, станом на ранок 30.11.2023-го він мав:

– танків – 32;
– ББМ (всіх типів) – 52;
– артилерійських систем (АС) калібром від 100-мм – 25;
– РСЗВ – 10.

– 4-а окрема мотострілецька бригада (омсбр) 2-го АК після місяця боїв в районі м. Бахмута (в основному по західних околицях та південніше міста), коли командування противника почала її активно юзати в цій зоні, має станом на ранок 30.11.2023 наступний склад основних типів ОВТ:

– танків – 18;
– ББМ – 86;
– АС – 11;
– РСЗВ – 17.

3. Тобто воює в основному піхота, причому переважно “ніжками”, основна маса техніки – у тактичному тилу. Той факт, що час від часу пара танків та ББМ виїжджає “обережно відпрацювати” на передній край, суті не міняє. Кривава карусель продовжується – піхота + міномети та арта. Такий формат на руку нашому противнику, який значно переважає нас у людському ресурсі, до якого він до того ж відноситься саме як до ресурсу, а не цінних власних громадян.

Очевидно, треба, образно кажучи, “трохи зупинитися” та подумати, що з цим робити.

Ясно, що “добровільно” противник не зупиниться, до того його варто примусити. Зробити це можливо лише одним способом – якщо у нього кратно зростуть обсяг і кількість втрат у тому самому людському ресурсі, на який він зараз робить ставку. Тобто у противника швидкість його “розходу” повинна перевищувати темпи його відновлення.

Технологічно зробити це ми поки не можемо (бо не маємо переваги у всьому спектрі засобів ураження настільки вагомої, щоб це призводило до справжнього “спустошення” у лавах противника, ні кількісної, ні якісної). Більше того, можливості по боєприпасам наші, скажімо так, також досить обмежені.

Й генерал Залужний, не зважаючи на увесь той хейт, який йому влаштували недолугі “стратеги”, у своїх оцінках та висновках щодо поточного розвитку ситуації був не просто правий на всі 100%, а, я би навіть сказав, на всі 150%. Або технології, або позиційний тупік.

Однак, реальність така, що самостійно нарастити власні технологічні “можливості” на полі бою ми поки не можемо ні ресурсно, ні фінансово, ні навіть організаційно-адміністративним шляхом. Розраховувати виключно на допомогу союзників у цьому питанні, ну таке, звісно, можна, але це ну досить примхлива справа.

Тому залишається шукати спосіб безпосередньо, образно кажучи, “на самому полі бою”.

Як на мене, зі всього прайсу можливих рішень і зважаючи на нині переважаючий формат організації та ведення бойових дій, нам залишається надати власній піхоті “нової якості”, щоб вона безумовно переважала в цьому форматі бойових зіткнень піхоту противника (поки, на жаль, доводиться думати саме про такий “витратний” спосіб).

Або дуже суттєво КІЛЬКІСНО та ЯКІСНО попрацювати над артилерійської складовою нашого війська. З останнім існують певні трабли. Ми дуже залежні в цьому питанні від наших союзників, які, в свою чергу, не мають бездонних запасів арти й боєприпасів до неї для нас.

Тому на данному етапі варто вдумливо та серйозно зайнятися, в першу чергу, саме піхотою, при постійній та наполегливій увазі до нашої арти.

Її “нова якість” повинна складатися з вагомих покращень по 3-х основних напрямках – вишкіл (маю на увазі весь комплекс від морально-психологічної підготовки до тактико-спеціальної та вогневої), озброєння + оснащення (вони повинні бути у піхоті в ДОСТАТНІЙ КІЛЬКОСТІ, а не тільки переважати за своїми “ТТХ” аналоги противника, й це повинно стосуватися всього комплексу від тактичних дронів, мінометів, засобів зв’язку, крупнокаліберних кулеметів та гранатометів, закінчуючи “спорягою”, засобами захисту, тепловізійними і всепогодними прицілами та штатною зброєю самого стрільця), ну й командна ланка тактичного рівня від командира відділення (штурмової групи) до комбрига та комполка повинна бути не тільки ГОТОВОЮ до організації та управління піхотним боєм у самих різних умовах, а й ВМІТИ це робити.

Треба вже нарешті зрозуміти, що противник буде прагнути раз за разом повторювати “фортеці” Бахмут, Авдіївка і т.д., в яких наша піхота буде сточуватись у високому темпі (нехай навіть із співставним або навіть трохи меншим темпом стачування піхоти самого противника). Це йому на руку, у мобілізаційному напруженні він нас переграє, бо має куди більший мобілізаційний ресурс.

Той факт, що станом на зараз кремлівський режим через внутрішньо-політичні особливості “текущего момента” поки знизив темпи мобілізації, нехай не вводить вас в оману. Як тільки він “розрядиться” (а це, очевидно, так чи інакше станеться), ці темпи почнуть суттєво зростати. Тим більше що за цей час, противник має можливість істотно вдосконалити та суттєво наростити спроможності своєї системи мобілізаційного розгортання війська.

Зупинити це чи, краще сказати, кардинально змінити можливо лише тоді, коли, образно кажучи, противник почне усвідомлювати той факт, що для того, аби вбити одного українського піхотинця на фронті він повинен витратити своїх 15-20 “туловиСЧ” у будь-якій ситуації та при будь-яких обставинах. Саме тоді сенс мобілізаційної гонки, яку, очевидно, кремль обрав одним із основних елементів своєї стратегії ведення війни, втратить для нього сенс.

А поки у нинішніх умовах йому досить вигідно влаштовувати раз за разом якусь чергову “м’ясорубку” – сьогодні це Бахмут та Авдіївка, завтра це може бути Сіверськ, Вугледар чи Куп’янськ з Лиманом. При цьому йому не стільки важливий результат, скільки сам процес.

Як на мене, не варто йому (мається на увазі ворогу) допомагати добровільно у цій справі. Лізти за власної ініціативи у ці “м’ясорубки”, наприклад, “відбивати прямо зараз і негайно Бахмут взад” чи діяти в цьому сенсі якось іншим способом.

Я би ще провів певні зміни у структурі та складі нашого війська, зважаючи на нинішній розвиток загальної (стратегічної) ситуації у війні. В першу чергу, стосовно ФУНКЦІОНАЛУ. Але то все – предмет іншої розмови.

 

Фото: 36 ОБрМП імені контрадмірала Михайла Білинського