«Слуги» і ОПЗЖ блокують ухвалення закону про заборону московського патріархату
До кінця 2023 року церковний закон не приймуть! І питання не лише в кількості поправок, їх можна було б за кілька днів розглянути.
Слуги і ОПЗЖ знайшли більш творчий підхід. Вони звернулися до спікера Стефанчука з вимогою направити законопроєкт на експертизу Венеційської комісії.
В СЕДО (електронна система документообігу парламенту) видно, що наразі 50 депутатів підписали це звернення. Автор ініціативи Андрій Мотовиловець, він з самого початку не був прихильником вносити церковний законопроєкт у порядок денний, мотивуючи це свободою совісті та невтручанням держави в справи церковні. Жодні доводи, що у випадку РПЦ мова не про церкву, а про нацбезпеку, довго не працювали.
Серед підписантів – а їх 50 – ОПЗЖ у повному складі (за одиничним виключенням), інші цікаві прізвища, як то Бужанський, Дмитрук і ко.
Тепер слуги мотивують свої дії міжнародною реакцією, мовляв, серед наших партнерів, в тому числі в США, є критика цих законопроєктів, які лобісти московських попів подають на Заході як гоніння на церкву.
Ось повний перелік депутатів, які підписали лист до Стефанчука. Що ж, РПЦ має в українському парламенті потужне лобі:
Андрій Мотовиловець
Артем Культенко
Ольга Савченко
Вікторія Гриб
Артем Дмитрук
Євген Шевченко
Сергій Литвиненко
Максим Павлюк
Павло Халімон
Антоніна Славицька
Євген Брагар
Валерій Гнатенко
Сергій Бунін
Степан Чернявський
Георгій Мазурашу
Сергій Кузьміних
Ганна Скороход
Максим Перебийніс
Анатолій Бурмич
Данило Гетьманцев
Максим Ткаченко
Сергій Магера
Микола Галушко
Валерій Дубіль
Олександр Федієнко
Маргарита Шол
Павло Фролов
Максим Бужанський
Олександр Фельдман
Сергій Северин
Олександр Лукашев
Юрій Бойко
Олександр Качний
Сергій Льовочкін
Олександр Пузанов
Сергій Ларін
Віктор Чорний
Василь Німченко
Віталій Борт
Наталя Приходько
Григорій Суркіс
Михайло Папієв
Юлій Йоффе
Микола Скорик
 |
 |
 |
 |
 |
 |
На питаннях мови, церкви, історії розкривається вся суть ставлення людини до русского міра.
Можна було розуміти інерцію 90-х, коли «рождьонниє в ссср» сприймали і формували нову реальність – без «ссср».
Можна зрозуміти старше покоління, яким важко змінити життєві установки і звички (хоча часу і можливостей для цього було достатньо).
Можна зрозуміти – хоча без прийняття! – метушіння уламків «партії регіонів», які намагаються намацати під собою хоч якесь ідеологічне дно, а росія, на яку вони молилися, вибиває його з-під ніг все глибше і глибше.
Але як зрозуміти порівняно молодих людей, які толком не знали «совка», які хоч у 1990-х і росли на російських і проросійських серіалах, але мали достатньо можливостей і часу для розуміння ціни цим серіалам?
Як пояснити вірність московській церкві «слуг», які клянуться у любові до України, але свідомо і демонстративно ігнорують очевидне?
