Подяка за чемну українізацію
Оскільки із клепкою, пам’яттю і логікою проблема на загал в суспільстві, і у патріотичного зрізу, зокрема, варто нагадати, КОМУ САМЕ слід дякувати за українізацію, і яка вона якісна і дієва.
Сідайте, котики, буде трохи тексту…
Правова площина – для демонтажу москальської диверсії імені Ківалова-Колісніченка була політична воля ДЕПУТАТІВ (!) Верховної Ради в 2016 році. Власне, ТА каденція і зробила можливою українізацію в її нинішніх успіхах. Тож починайте дякувати їм.
Законопроєкт готувала група, котрою керував шановний Володимир Василенко. Їх було 20 фахівців. Аналіз напрацювань за 10 (!) років показав – найкраще для бази пасували ідеї Сергія Головатого і Оксани Сироїд ще від 2012 (!) року. Тут варто подякувати їм.
4 жовтня 2018 року 261 депутат проголосував за закон у першому читанні.
25 квітня 2019 року (до епохи Зеленського лишалося зовсім трохи) – друге читання.
Щоб ані Парубій, ані Порошенко не змогли підписати закон, Новинський, Вілкул, Бойко та Шуфрич реєструють 4 постанови про скасування закону про мову. Потім кремлівська колона зробила хід Бережною – судове оскарження.
Але атаку було відбито.
14 травня закон підписує Парубій. 15 травня – Порошенко. В цьому місці усім захисникам українізації варто подякувати цим двом людям. І знову УСІМ депутатам, котрі голосували за закон остаточно – 278 нардепів тієї каденції.
Зафіксували? Йдемо далі.
В 2017 році Євген Нищук (тоді міністр культури) запропонував створити нову інституцію – Український Культурний Фонд. Місія – покращити доступ до ресурсів бюджетним і небюджетним творцям українського (!) контенту різних жанрів. Того ж року ухвалюється закон про УКФ, а в 2018 фонд отримує бюджет на діяльність. В цьому місці дякуємо Нищуку, знову парламенту того скликання (перш за все коаліції БПП + НФ) і Марині Порошенко – перша керманичка УКФ яка задала планку і правильний вектор роботи.
Отже квоти і вимоги щодо використання української в публічному секторі (медіа, публічна комунікація чиновників, сектор обслуговування) створили комфортне середовище для напрацювання звички – використовуй українську.
Далі за втілення українізації слід подякувати кожному творцеві україномовного контенту. Музикантам – за пісні, кіношникам – за фільми, видавцям за книги… Це, взагалі, окрема віха – україномовна (в тому числі перекладна) книга почала тіснити російську інтервенцію.
Окрема ніша – тематичні блогери. Про науку, про кіно, про музику, про політику, коли потрібна інформація, за замовченням якісно (!) подається українською, то ти не замислюєшся про мову, ти комфортно споживаєш суть інфи і… звикаєш. Потреба шукати те саме російською зникає сама по собі.
Окрема дяка індустрії кінодубляжу. Причому як для кінотеатрів, так і для онлайн-платформ. Це приклад, коли якісний український продукт тріумфально громить російський. Наголошую, без повчань, без агресії, без приниження… просто своєю якістю.
Наступна подяка – авторам книг і публікацій про різні грані \ складові української ідентичності. Так, українізація – це не лише мова, це і те, ПРО ЩО цією мовою інформують. Повернення справжньої історії, деконструкція нав’язаних імперських міфів, створення наших міфів – це потребує фаховості, натхнення, розуміння тривалості процесів, усвідомлення, що кінцева мета буде не завтра, і впертість не опускати рук… Дяка кожному, хто тягне на собі цю місію.
Смішні меню в кав’ярнях, гострі і влучні gif-ки Філа, різнотематичні меми в соцмережах… Зрештою україно-суржиковий стендап, який почав пробувати на зуб нову версію сленгу. За них варто подякувати, навіть якщо це не Ваш жанр.
Звісно, слід дякувати ентузіастам, які спокійно без хайпу просто зробили всю свою зовнішню комунікацію українською. Неодноразово доводилося бути свідком, коли між собою люди теревеніли хто як (часом просто вибуховий мікс локальних регіональних говірок, пересічної української, російської, пересипаними іноземними словами), але як тільки до продавця, перехожого, таксиста – лише українська. Це теж правильно – дяка тим, хто так робить.
Окрема подяка тим батькам, що усвідомлюючи своє російськомовне минуле і як важко позбуватися звичок, зробили ставку на те, щоб українською говорили діти. Це досить поширена історія – батьки між собою російською, бо звичка, а з дітьми – українською онлі. Як правило, в такій родині діти розуміють російську, але самі говорять лише українською. Це важливо, бо місія дорослих, щоб українською говорили, вчилися, розважалися діти. І заради такого результату дітей, можна закрити очі на языко-залежність їх дорослих.
Бачите, як багато ситуацій, де можна і варто сказати “дякую” за якісну, цікаву, красиву, а, головне, ЧЕМНУ, СПОКІЙНУ, ВИХОВАНУ, НЕАГРЕСИВНУ українізацію?
Запам’ятайте чи запишіть: коли воїн, підбиваючи москальський танк, матюкнеться російською, – це не проблема, бо він вбиває ворога за те, щоб наші з вами діти (і його також) в тилу говорили українською. Він там вбиває, за те, щоб ви тут говорили. Це солідна ціна, чи не так? Багато хто перелаштується ТАМ, інших затягне в якісний україномовний простір по поверненню.
Ясна річ, слід і надалі докладати зусиль, щоб українізація свідомості ширилася. Але примусом, обвинуваченнями, зверхністю і агресивною пихою результату не досягнути. Власний понт почухаєш, хайп і перегляди в соцмережах монетизуєш, – але українізації не здійсниш.
Безумовне обов’язкове правове поле, інституції амбасадори, чия місія – реалізовувати політику ідентичності, фінансово-ресурсна протекція авторів контенту, якісний і конкурентноспроможний український продукт в усіх можливих форматних нішах і… через деякий час результат настане зовсім безконфліктно.
Не примушуйте їсти Вашу кашу, зробіть її подачу і смак такими, щоб про це ходили легенди, а знадвору стояла постійна черга.
