Домовитися посередині не вийде. Це – наша тридцятилітня війна
Війна буде довгою. Глобальний світовий порядок, яким ми його знали після 1945 року, остаточно зруйнований. І хай в майбутньому, віримо, на нас чекає лише найкраще, дорога туди буде надзвичайно важкою. І триватиме ця подорож не два-три тижні, а 20-30 років. Тож варто як слід підготуватися.
Кожна нова геополітична епоха починається із встановлення світового порядку (етап 1) – зі своїми переможцями і переможеними. Оскільки перші достатньо сильні, а другі недостатньо спроможні, цей порядок тримається від кількох років до кількох десятиліть.
Однак за деякий час в силу низки політичних, економічних та демографічних процесів попередній баланс зміщується: одні гравці підносяться, інші – занепадають (етап 2). Між ними виникають нові протиріччя, які старий порядок розв’язати не в силах.
Протиріччя призводять до низки локальних війн, в яких одні учасники пробують змінити попередній світовий устрій, а інші прагнуть його зберегти (етап 3).
У цих війнах остаточно визначаються союзники і вороги та формуються коаліції (етап 4). А за деякий час ці коаліції з’ясовують стосунки за допомогою масштабної бійні тривалістю у десятиліття (етап 5). Переможці встановлюють новий світовий порядок – і цикл починається наново.
Позаяк останні пів тисячоліття світ живе в тіні Заходу, тому не дивно, що саме ситуація на Заході і є визначальною для світового порядку.
Перший сучасний цикл розпочався після 1492 року, коли Іспанія остаточно перемогла свого екзистенційного ворога на Піренейському півострові – арабів, а невдовзі завоювала Новий світ. Підкорення Америки перетворило Іспанію на першу справді глобальну імперію, над якою не заходило сонце. Іспанські та австрійські Габсбурги були за пів кроку до оволодіння всією Європою.
Однак наплив американського золота спричинив гіперінфляцію (“Революція цін”), а агресивна зовнішня політика примножила кількість ворогів. Локальні війни з Англією (“Непереможна армада”) та Голландією іспанці програли. Фінальна бійня між старими універсалістськими імперіями Габсбургів та коаліцією протонаціональних держав на чолі з Францією та Швецією, відома як Тридцятилітня війна (1618-1648 рр.), повністю перекроїла мапу світу. Іспанія назавжди відкотилася у другий ешелон.
В наступному циклі світовим гегемоном стала Голландія, в Англії (згодом в Пруссії та в Росії) відбулося піднесення, Франція залишилася при своїх, а от Швеція занепала. В цей період пройшло найбільше війн за збереження балансу, і більшість з них мала відповідні назви: “за іспанський спадок”, “за австрійський спадок”, “за польський спадок”. Останньою з них була Семирічна війна – “нульова світова” за масштабом.
Однак у 1789 році до Франції прилетів навіть не “чорний лебідь”, а цілий “чорний дракон”.
В країні сталася революція, місце монархії посіла республіка, сусіди об’єдналися, щоб реставрувати старий лад, і це призвело до початку низки війн. Всього проти Франції виступили аж сім коаліцій за участі найпотужніших держав того часу. Але поєднання першого в історії загального призову до армії та генія Бонапарта дозволило Парижу вести війни з 1792-го до 1815 року. Це було дещо коротше, ніж минулого разу, але за своїми наслідками “друга Тридцятилітня” не поступалася попередниці.
Третій цикл пройшов під гегемонією Великої Британії, з дуже повільним занепадом Франції та доволі стрімким піднесенням Пруссії (а згодом і США та Японії). Загальноєвропейських війн у цей час вдалося уникнути, вивівши їх на периферію, а після франко-прусської війни з 1871-го до 1914 року Старий світ взагалі насолоджувався La belle époque – “прекрасною епохою”. Однак на маргінесі закручувалися смерчі: кримська, англо-бурська, російсько-японська, балканські війни.
І от об’єднана Німеччина стала настільки потужною, що заходилася скинути Британію з п’єдесталу. Під час Першої світової знадобилися спільні зусилля Лондона, Парижа і Петербурга, щоб просто зупинити Берлін. І якби не втручання Вашингтону, Антанта дуже ймовірно програла б війну.
Зазвичай в теорії міжнародних відносин виділяють короткий період існування Версальсько-Вашингтонського порядку. Але що очевидцям (хоч би французькому головкому Фошу), що теперішнім дослідникам ясно – ця система була мертвонародженою, а тому насправді не працювала жодного дня. Війни, революції та кризи тривали все міжвоєнне двадцятиліття, і чимало хто розглядає Другу світову в якості відкладеного етапу Першої. Тож є всі підстави говорити про “третю Тридцятилітню” (1914-1945 рр.).
А от Ялтинсько-Потсдамська система виявилася цілком робочою – вона змогла запобігти глобальній війні між переможцями, та й кількість локальних зменшити. Щоправда, деколонізація означала суттєве збільшення громадянського насильства, але то окреме питання. І донедавна ми жили саме в цьому циклі.
З 1989/1991 року почалося розмиття попереднього устрою – зник СРСР, послабшали (через внутрішні причини) Штати, піднісся Китай та зміцнився ісламістський тероризм. Відбулися кілька периферійних війн та революцій. І в них, як передбачає теорія циклів, сформувалися коаліції. Питання донедавна полягало в тому, чи наступить за цим глобальна бійня.
2007 року Путін виступив із Мюнхенською промовою. Розжиріла на нафті Росія прагнула повернути процеси назад або переоблаштувати світ на нових засадах – без гаданого домінування США. Але навіть війна з Грузією 2008 року не похитнула старий лад – всі сторони ще не дозріли до остаточного розриву, та й Обама пішов на поступки (“перезавантаження”).
Однак у 2011-2012 стався остаточний надлам. Путін повернувся до влади, придушивши Болотну площу.
Нажаханий долею Каддафі, він остаточно відмовився від гібридного фасаду і перевів Росію на рейки авторитаризму.
Наприкінці 2012-го – на початку 2013 року Китай очолив Сі Цзіньпін, як ми тепер знаємо – теж із прагненням стати імператором. Ці двоє утворили становий хребет нової коаліції – автократів-реваншистів – на який швидко були нанизані старі ланки “вісі зла”: Сирія, Іран, КНДР. На боці Пекіна-Москви також виступають Білорусь, Болівія, Венесуела, Еритрея, Зімбабве, Куба, Нікарагуа, Судан (режими в Лівії з Іраком загинули раніше, Вірменія, здається, сама відповзає), а також різноманітні терористичні рухи.
І от 20 лютого 2014 року Росія першою кинула відкритий виклик Ялтинсько-Потсдамській системі, не просто захопивши, але й анексувавши український Крим (перший випадок в Європі з 1945 року і сьомий – в світі). І хоча наступні дев’ять років конфлікт коливався від середньої до низької інтенсивності, це була справжня світова війна – адже від її результату залежав майбутній планетарний устрій. Упевнивши себе в слабкості Заходу, у 2022 році Путін перевів війну у повномасштабний формат.
Цілком очевидно, що якби Київ упав за три дні, Китай міг би ризикнути повторити таку штуку з Тайванем.
Наш героїчний спротив зменшив ймовірність зіткнення Пекіну з Вашингтоном, але не вберіг світ від розповзання війни. І те, що зараз Ізраїль зазнав найпотужнішої за 50 років атаки, – аж ніяк не випадковість. Подібне траплятиметься і надалі.
В підсумку, перший цикл тривав 126 років (1492-1618), перша Тридцятилітня війна – 30 (1618-1648). Другий цикл – 144 роки (1648-1792), друга війна – 23 роки (1792-1815). Третій цикл – 99 років (1815-1914), третя війна – 31 рік (1914-1945). Четвертий цикл – 69 років (1945-2014), четверта війна ж поки триває лише десятиліття, тож попереду у нас ще 10, а то й 20 років катастроф. Хоча, здається, певна тенденція до скорочення суми циклів і війн має обнадіювати.
І домовитися десь посередині уже не вийде – переможуть або демократії, або автократії. І доки режими в Пекіні, Москві й Тегерані не впадуть – миру їхнім сусідам не бачити.
Ілюстрація: Володимир Казаневський
