Стратегія та мобілізація
Чи триватиме ця війна вічно? Війна – так, теперішня гаряча фаза – ні. Що потрібно для зупинки гарячої фази війни? Щоб Росія прийняла рішення призупинити агресію. Що її до цього спонукає? Це цікаве запитання.
Навіть якби ми штурмували перевали на Уральських горах чи околиці Петропавлівська-Камчацького, до завершення війни було б так само далеко, як і зараз, коли ми намагаємося наблизитися до Токмака. Справа в тому, що Росія теж не розраховує на затяжну активну фазу війни. Вона розраховує на дестабілізацію США в результаті виборів. Мова йде про один із сценаріїв участі трампістів у виборах. Ці сценарії немов дерево, де кожна нова серія гілок починається з «якщо – то». Розглянемо найбільш яскраві гілки.
Якщо Трамп перемагає з подальшим формуванням монобільшості в парламенті – це сценарій номер один. Тут, в крайній формі, може бути усе – від громадянської війни в США до операції з примусу нас до миру, проведеної спільно з росіянами. В більш м’якій формі – це ізоляціонізм, руйнування антиросійської коаліції, зупинка нашої підтримки і дестабілізація ЄС та НАТО. Така дестабілізація можлива і за перемоги Трампа без повного контролю над парламентом (Сенатом та Конгресом).
Інший сценарій – трампісти програють президентські гонки і не отримують переконливої перемоги в парламенті. Тут можливі такі варіанти:
1) нас підтримують в попередньому обсязі, але Байден продовжує грати в «ми подумаємо» щодо темпів і якості озброєнь;
2) нам дають стільки, скільки зможемо донести.
З цієї причини поки не виграє Трамп або поки не програє, доти Росія з війни не вийде. Це логічно.
Далі, якщо Трамп виграв і жорстко нас штовхає до перемир’я-капітуляції, Росія доб’ється першої тимчасової перемоги, яка стане плацдармом для подальшої агресії на країни ЄС та колишнього СРСР. Вона скористається такою перемогою, щоб зробити паузу і накопичити сил для нового ривка. Якщо Трамп програв, і підтримка продовжується, Росія не ризикуватиме подальшою деградацією економіки і соціального середовища тривалою безрезультатною війною (синдром 1917/1989 року). Вона зупиниться для того, щоб змінити тактику. Якщо Байден виграє і не матиме передвиборчих обмежень, то Росія ризикуватиме отримати серію розгромних військових поразок із непередбачуваними наслідками вдома (синдром 1905 року).
Отже, Росія не прийматиме рішення про припинення агресії до листопада 2024-березня 2025. За будь-якого сценарію щодо американських виборів вона буде вимушена прийняти це рішення до весни 2025 року.
Є ще третій гравець – ми. Чи погодиться українська влада на тиск зі сторони Трампа? Чи прийме рішення боротися до кінця, зважаючи на відсутність підтримки? Як зреагує активна більшість на це рішення, і які наслідки буде мати ця реакція? Чи готові ми будемо воювати з осені наступного року, маючи половину бюджету мирного часу та лише ті сили і засоби, які самі виробили чи затрофеїли?
Виходячи з цього, я вважаю, що активна фаза бойових дій найймовірніше закінчиться через 1-1,5 року. В залежності від нашої стратегічної відповіді на описані вище сценарії має бути реалізована наша стратегія щодо економіки, ВПК, мобілізації та ведення військових дій. Якщо ми будемо погоджуватися на «лінію розмежування» по лінії фронту, то чим більше ми відіб’ємо, тим краще. Таким чином, потрібно гнатися за кожним кілометром визволеної землі, штурмуючи по три-чотири місяці кожне село. Якщо ми не погодимося на таке перемир’я, то три села, за які ми положили батальйон, не важливі. Важлива спроможність нашої та ворожої армії на момент, коли ми опинимося сам на сам без підтримки союзників. У такому випадку важливе не просування вперед і кількість звільнених кілометрів, а максимальне руйнування ворожих військ і нарощування резервів своїх військ. Ну і, звичайно, розбудова максимально потужного і максимально автономного ВПК.
Опираючись на такий прогноз щодо термінів гарячої фази війни, на сценарії щодо нашої підтримки і нашої відповіді на них, ми маємо розробляти стратегію мобілізації. Я не маю доступу до мобілізаційних планів, тому тут і далі лише моя суб’єктивна думка.
Я не бачу мобілізаційної стратегії. Я бачу лише емоційні спічі, позбавлені логіки та фактів, або недолуге загравання з електоратом.
Давайте поговоримо про відомі цифри. У нашому місті, як і в багатьох інших громадах, публікують дані про кожного воїна, з яким прощаються. Тобто ми знаємо, скільки в нашому місті гине за тиждень чи місяць. Знаючи чисельність населення нашого міста та приблизну чисельність населення України, ми можемо застосувати просте правило пропорції, щоб встановити число втрат за місяць. Оскільки Військова медична служба оголосила, скільки поранених повертається до війська, то ми можемо визначити приблизне необхідне число мобілізованих для поповнення втрат. За моїми приблизними розрахунками, ця цифра коливається від 7 до 12 тисяч на місяць. Тож фраза «мобілізують усіх» не відповідає дійсності за умови мобілізації заради поповнення втрат.
У нас зараз біля 10 млн. чоловіків призовного віку, а цього вистачить на 70 років мобілізації. За рахунок інших поранених «обмежено придатних» в підрозділах зараз купа, а ось «придатних» – справжній дефіцит, і це має наслідки. Слід завважити, що у нас «карають» медичні комісії за відмазку «придатних», але не карають за статус «придатного» для «непридатного». Зверніть увагу на повідомлення про прощання з військовими. Там не лише «загинув…», там ще трапляється і «помер…». Це прой…б і ТЦК, і військових медиків підрозділу. Якби когось застрелили свої з необережності, то було б купа комісій і паперових штурмів. А якщо хворий, якого заперли в штурмовий підрозділ, помирає, то повний штиль.
Чи може бути збільшене число мобілізованих? Так. У трьох випадках:
1) ми збільшуємо армію,
2) проводимо демобілізацію,
3) нарощуємо мобілізаційний резерв, очікуючи значне підвищення втрат.
Хотілося б зробити усі три пункти водночас, але… Але все впирається в гроші.
Якщо ти збільшуєш армію на 1000 бійців, то навіть без витрат на озброєння чи техніку прийдеться витратити 450-500 млн. грн. на рік. Подвоюємо армію, і мільйони перетворюються на мільярди. Якщо ми нарощуємо резерв, то за кожну підготовлену тисячу резервістів прийдеться викласти до 150 млн. грн. Якщо ми проводимо демобілізацію, то це обійдеться в більше як 90 додаткових млрд. грн. Це без урахування того, що така заміна призведе до зниження боєздатності та зростання бойових втрат.
Чи маємо ми такі кошти? Точніше, чи дадуть нам їх розпорядники коштів платників податків країн партнерів? Не забуваймо, що ми вже й без цього маємо шалений дефіцит фінансів на грошові виплати. Це дуже серйозна і небезпечна проблема.
Є ще один момент – повністю профукана інформаційна політика. Вона зосереджена на рейтингу президента, а все інше просто похе…ла.
Що бачить майбутній мобілізований. Він бачить, що це назавжди, і ти покинеш військо, лише якщо тобі пощастить і тебе скалічать. А ще він бачить по кілька могил із прапорами в кожному селі, по десятку могил у містечках і цілі алеї у містах. Він не бачить жодного персоналізованого позитивного досвіду. Він не чув про військові звитяги людей, яких він знає особисто. Його інформаційний простір – це нескінченні некрологи. Це деморалізує як військо, так і його мобілізаційний резерв, і це є справжнім викликом.
Місцеві ЗМІ мають не переказувати «єдині новини», цей недолугий піар-відділ ОПи, вони повинні створити домінування позитивного персоніфікованого образу воїна-переможця. Саме це, а не лизання дистального кінця травної системи Верховного, є основою військової пропаганди.
