Вісті з фронтів. 24.07.2023
Сьогодні про Південь…
1. На Бердянському напрямку ситуація продовжує погіршуватися для противника. Зокрема, історія з с. Приютне, судячи зі всього, як пилесмок затягує російські резерви на цьому напрямку.
Наскільки я розумію, українські передові підрозділи знаходяться біля самого села, а противник вимушений оборонятися по його західній та північній околицях.
Командування противника зосередило на ділянці між с. Приютне та с. Старомайорське наступні сили:
– 34-ї окрему мотострлецьку бригаду (омсбр),
– 394-й мотострілецький полк (мсп),
– 247-й десантно-штурмовий полк (дшп),
– й тут з’явився ще на додачу 71-й мсп.
Але на подив це поки дуже слабо допомагає противнику.
Усі його попередні контратаки у бік селищ Рівнопіль і Новодарівка нічим не скінчились, розрядити сітуацію ані в районі с. Приютне, ані тим більше в районі с. Старомайорське противнику не вдалося.
Навіть не дивлячись на той факт, що противник задіює періодично у цих контратаках підрозділи з другого ешелону 336-ї окремої бригади морської піхоти (обр МП), а також зі складу 136-ї омсбр.
Більше того, поки 60-а омсбр противника намагається утримати с. Старомайорське та с. Урожайне, ведучи жорсткі ближні бої в обох цих н.п., сусідня праворуч 37-а омсбр противника, очевидно, має вагомі трабли в районі с. Новодонецьке. ЗСУ близькі до того, щоб обійти це селище з півдня й таким чином зробити для противника його подальше утримання позбавленим сенсу.
Так, на цьому напрямку зосереджені також вагомі резерви противника – 5-а окрема танкова бригада (отбр), 131-й мсп і цілий “розсип” окремих батальйонів. Але, на мій погляд, вони тут знаходяться з іншою метою – забезпечити безумовне утримання с. Керменчик та прилеглих до нього висот. Передчасний ввід у бій цих резервів противника саме по напрямку на с. Новодонецьке може зіпсувати всі ці плани та сподівання.
А загалом, можна сказати, що командування противника нарешті усвідомило собі, що Бердянський напрямок на даний момент є найбільш загрозливим для нього у Південній операційній зоні. Про це свідчить розгортання ним на цьому напрямку ешелону прикриття (ну або другого, якщо завгодно) з використанням частини оперативних резервів.
2. На Василівському напрямку дві попередні спроби противника витіснити наші передові підрозділи з району с. П’ятихатки, атакуючи з півдня та південного заходу силами 429-го мсп та зведеної тактичною групою 4-ї військової бази (вб), закінчились невдало. Навіть після “підключення” батальйону “Шторм – Осетия”.
Більше того, в районі с. Кам’янське, південно-західну частину якого противник намагався утримувати за будь-яких обставин (бо вона прикриває прямий шлях на м. Василівка), трапився, скажімо так, певний казус для противника – передові підрозділи ЗСУ зуміли східніше села (за дорогою на Василівку) просунутись на південь (відзначився один із підрозділів 128-й огшбр), чим поставив підрозділи противника, які ще обороняються у південній частині села, у “цікаве” становище.
Причому, судячи зі всього, це сталося досить раптово та неочікувано для противника. Принаймні він був вимушений сюди підтягувати “у темпі вальса” додаткові сили й засоби, зокрема батальйон БАРС-Крым та з боку с. Лугове знову висунути на північ батальйон запорізьких колаборантів БАРС-32 “Павел Судоплатов”.
Таким чином, цілком ймовірно, що на Василівському напрямку у противника у ЗАГАЛЬНОМУ сенсі також складається “не дуже” – принаймні 2 ділянки (по рубежу с. Кам’янське – с. Лобкове в нього явно “намічаються складнощі”, ну й само собою, район с. Нестерянка, куди він заздалегідь підтягнув для посилення 503-го мсп цілу 810-у обр МП).
Загалом, ситуація на Василівському напрямку виглядає трохи дивно. Очевидно, що ЗСУ особливо не “форсують” події, поступово, вдумливо та дуже повільно ведуть бої по дирекції с. П’ятихатки – с. Жереб’янки, але разом з тим воно якось так “само собою” на флангових ділянках цього напрямку ситуація для противника вочевидь стала невблаганно “накалятися”.
Більше того, зважаючи на те, що, як і коли командування противника вводить у бій на цьому напрямку, стає очевидно, що йому банально тут не вистачає боєздатних частин та підрозділів. Принаймні поява тут підрозділів зі складу “Группировки обороны Крыма”, які попервах взагалі призначались зовсім для інших цілей та завдань, свідчить, що ступень “резервного навантаження” для противника у Південній операційній зоні невблаганно зростає до досить критичних показників.
3. Ну й власне на Токмацькому напрямку тенденції майже такі самі – “ступень натягування канату” зростає. Зокрема, контратака 70-го мсп противника по напрямку с. Вербове – с. Новоданилівка “не задалася”, хоча попервах противнику таки вдалося просунутись близько 1.5 км у північно-західному напрямку. Але вже через півтори доби його передові підрозділи були вимушені спочатку зупинитися, а потім і задкувати.
Дуже негативну роль для противника у цьому зіграв той факт, що передовим підрозділам ЗСУ вдалося взяти під свій контроль висоти північно-східніше с. Роботине, з яких проглядається (й відповідно прострілюється) немаленький шмат навколишньої території, включаючи якраз і ту ділянку, на якій 70-й мсп противника намагався контратакувати.
Окрім того варто також зазначити, що північніше дороги Н-08, тобто південно-західніше с. Новопокровка, передові підрозділи ЗСУ також атакували противника (результатів я ще не знаю), але саме по собі це повинно зробити положення підрозділів противника у самому с. Новопокровка не дуже “уютным”.
Що стосується “основної дирекції” с. Роботине – с. Новопрокопівка, то 291-й мсп противнка, який обороняється по цьому напрямку, явно без додаткових “вливаний” навряд чи утримає саме селище Роботине (бої їдуть уже в ньому). Так само, як і 1430-й мсп ТрВ, який це робить східніше села.
Особливих резервів, які противник міг би ШВИДКО задіяти на цих ділянках, у нього немає. Три батальйони “барсиків”, зведена тактична група 45-ї окремої бригади спеціального призначення (обр СпП) повітряно-десантних військ (пдв) противника – це й все, що противник може ввести у бій протягом доби на ділянках 291-го мсп та 1430-го мсп ТрВ. Є, правда, тут і 249-й моторизований батальйон спеціального призначення фсвнг ри-фи “Юг-Ахмат” (який розгорнутий аж ЗА с. Новопрокопівка, в районі с. Ільченкове), але не думаю, що командування 58-ї ЗВА ризикне самостійним рішенням послати “чайні війська” безпосередньо у першу лінію без “высочайшего дозволения” месье Кадирова, а це час, необхідний на різноманітні узгодження та отримання дозволів, навіть якщо кадировські тік-ток бійці погодяться воювати, а не стріляти по світлофорах у оперативних тилах російських військ.
Тож підсумуємо…
Повторю свою тезу, яку я сформулював кілька діб тому. Очевидно, рівень “резервного навантаження” для противника у Південній операційній зоні наростає хоча й повільно, але невблаганно. Російські формування, які зараз зразу на 3-х оперативно-тактичних напрямках у Південній операційній зоні відчувають тиск передових ударних угрупувань ЗСУ, явно знаходяться не у режиму “релаксу”. Вони там, очевидно, не нюхають різнотрав’я степової України, а намагаються утримати визначені рубежі та позиції, несучи при цьому досить суттєві втрати.
Також очевидно, що необхідність це робити зразу на 3-х напрямках створює для командування УВ “Восток” противника, скажімо так, певні складнощі. В першу чергу, у плані необхідності постійно вводити в бій ДОДАТКОВІ сили й засоби (тобто резервні формування). Справедливість цього твердження доводиться, як ми бачили, тим, що у цій зоні вже з’явились формування як зі складу сусіднього УВ “Днепр”, так і навіть зі складу “Группировки обороны Крыма”, якби воно не відповідало дійсності, цього би не фіксувалося.
В цьому контексті я би виокремив три речі:
– “питання” 35-ї загальновійськової армії противника, яка зараз опинилась “поміж” двох із трьох “гарячих” напрямків (так, це район м. Пологи);
– очевидна НЕРІВНОМІРНІСТЬ розподілу командуванням противника своїх оперативних резервів між напрямками українського наступу (воно явно сприймає їх по-різному);
– ймовірність того, що українське командування може додати у Південній операційній зоні ще принаймні один напрямок, куди російському також доведеться “щось стягувати”, а таких ділянок там, по тверезій оцінці, як мінімум ще дві.
Ну й на закінчення добавлю до свого попереднього твердження ще одне зауваження загального (стратегічного) сенсу.
Немає ніякого сумніву, що наступ противника на Куп’янсько-Лиманському напрямку у стратегічному сенсі (в першу чергу, у питанні резервів) ВЗАЄМОПОВ’ЯЗАНИЙ з подіями у Південній операційній зоні. Але ключове питання в цьому відношенні полягає у розв’язанні певної дилеми, чим, насправді, є ця спроба противника наступати:
– або прагненням зняти “резервне навантаження” своїх військ на Півдні (звісно, шляхом, так би мовити, примусового перерозподілу українських резервів),
– або російське командування таки вирішило оцінити український наступ таким, що “ВЖЕ провалився”.
Думаю, саме від вирішення цієї дилеми й будуть залежати дії ЗСУ протягом найближчого місяця.
Фото: Генштаб ЗСУ
