Міра відповідальності – майбутнє країни

У липні 2015 року, коли статус отримання Томосу для українських православних був “усе складно”, Президент Порошенко запропонував представникам Вселенського Патріарха скласти дорожню карту, погодити її та у взаємній згоді пройти всі кроки.

З поправкою на специфіку процесів у духовній сфері це було зроблено: кроки, їх порядок і пріоритетність погодили і втілили в життя. В Україні постала незалежна Церква – попри шалену протидію росії, яка прирівнює церкву до ядерної зброї за ступенем впливу на своїх жертв.

Подібна ж логіка при отриманні “безвізу” була реалізована навіть у стисліші терміни – попри всі спекуляції рф про те, що країна у війні стане “донором біженців” до ЄС.

Дорожня карта як метод досягнення результату сильна тим, що робить зацікавленими обидві сторони.

На жаль, українська делегація не привезла з Вільнюсу чіткого визначення, за яких саме умов (“кваліфікацій” за словами Байдена) Україна зможе отримати запрошення до НАТО.

Натомість запропонований механізм політичного узгодження – Рада “Україна-НАТО”.

У таких умовах шлях дорожньої карти перевірений і певний. Що очікується від України – сказано у Спільній декларації з підтримки України “Великої сімки”:

– реформи, які “підкреслюють прихильність до демократії”: правоохоронних органів і судової системи, боротьби з корупцією, корпоративного управління, економіки, сектору безпеки та державного управління;
– верховенство права, повага до прав людини та свободи медіа;
– оборонні реформи і модернізація, в тому числі шляхом зміцнення демократичного цивільного контролю над армією та підвищення ефективності та прозорості оборонних установ і промисловості України.

Часу обмаль. Тим більше кожен день оплачується життями захисників і захисниць.

Але вже зараз видно: влада знов пробує підмінити інформаційними операціями брак змісту і результату…

А шкода. Бо міра відповідальності за кожен крок зараз – майбутнє країни.