Санкції на часі. 08.07.2023

Московитів на дно!

Україну – в НАТО!

Заява Джозефа Байдена в інтерв’ю CNN дещо привідкриває завісу таємності над результатами майбутнього саміту НАТО для України.

“Україна не готова до членства в НАТО зараз, у розпал війни. Серед членів Альянсу немає одностайності щодо прийняття України в НАТО зараз. Але Україні потрібно запропонувати раціональний шлях кваліфікації для вступу до НАТО. А поки Україна не в НАТО, США нададуть їй такі гарантії безпеки, як Ізраїлю”,- сказав президент США.

Як ми говорили раніше, самміт НАТО має дати Україні відповідь на два питання:

1. Яким саме чином вона вступить до НАТО, і
2. Як саме союзники гарантуватимуть її безпеку / допомагатимуть її обороні на час до вступу.

Із заяви Байдена випливає, що відповідь на перше питання – це перелік “кваліфікацій” (умов), а на друге – так званий “ізраїльський сценарій”.

Обидві відповіді потребують обговорення.

Щодо умов вступу до НАТО. Для України це питання не просто вирішене – воно вписане в Конституцію у лютому 2019 як обов’язок топ-посадовців держави.

Заява про “кваліфікації” означає, що союзники вирішили піти успішно випробуваним на безвізі шляхом. Визначається скінченний (!) перелік вимог, і після їх виконання запускається механізм вступу. Коли закінчиться “активна фаза” війни.

Під час здобуття безвізу таких умов було 144: від запровадження паспортів із біометричними даними до електронних декларацій для чиновників і політиків.

Україна зацікавлена, щоб і цього разу умови були сформульовані максимально конкретно. Бо досвід “7 пунктів фон дер Ляєн” щодо початку переговорів про вступ до ЄС показує: загальність формулювань веде до різночитань. Влада вже не раз звітувала про виконання усіх семи пунктів, а європейці готові зарахувати заледве два – і мають на то підстави.

Конкретність пунктів допоможе владі подолати спокуси воєнного і післявоєнного часу. Адже так хотілося б декому подовжити марафон, тримати незалежні телеканали в резервації, використовувати суди на власний розсуд, керувати правоохоронцями з офісу президента, цькувати опозицію, коли вона не може відповісти…

Усього цього треба буде позбутися. Бо “в НАТО вступають не армії, а країни” – це треба вивісити перед столом кожного посадовця в Україні. Обов’язок кожного посадовця перед кожним Воїном – щоб Держава була гідна своєї Армії.

Ця сама логіка має працювати і у рамках “ізраїльського” сценарію гарантій безпеки для України. Він означає, по суті, продовження надання Україні зброї, технологій і економічної допомоги мірою потреби.

Тут так само, як і з умовами вступу, питання в деталях.

Складність такого сценарію в тому, що він залежить від майстерності України в його використанні. Тому, що опанував Ізраїль, доведеться навчитись українській владі. І нинішній, і наступній.

Перш за все – реальній єдності у формулюванні і реалізації задач безпеки і оборони. Залучення усіх українських політичних сил, експертів, громадянського суспільства. “Роботи вистачить усім”: і сформулювати потребу, і донести її до союзників, і якнайкраще використати отриману допомогу в Україні. Той, хто спогорда відштовхує допомогу через нелюбов до певних прізвищ, шкодить країні.

Друге – абсолютна і безумовна прозорість усіх процедур залучення і використання як допомоги, так і внутрішніх ресурсів. Ніяких винятків із “ПроЗорро” для закупівель, у тому числі оборонних. “Косплей” радянських фільмів із вигуками “савєршенно сєкрєтно!” має відійти у минуле. А для справді критичних закритих закупівель є процедури парламентського контролю, перехресного нагляду спеціальних служб.

Третє – не за значенням, а за порядком викладення – зміна логіки ставлення до власної економіки. Це – не “гусак, якого треба общипувати”. Це – творець могутності України.

Має бути запроваджена чітка формула оцінки змін у законодавстві:

– Податкові, митні чи адміністративні процедури спрощуються чи ускладнюються?
– Регулювання стає прогнозованим?
– Вкладати інвестиції стає легше, безпечніше і надійніше?

Якщо відповідь на ці питання “Так?”- проект проходить. “Ні?”- до смітника.

Ми в Європейська Солідарність саме так формуємо позицію щодо фінансово-економічних проектів. Ця проста формула мала б стати на озброєння в цілому в країні.

Нам не обійтися без інвестицій, імпорту технологій, спільних проектів і виробництв. Тут перед нами досвід Ізраїлю, Південної Кореї, Туреччини та наших сусідів у Центральній Європі, як використати співпрацю на користь країні.

Пропонований нам шлях – не найлегший. Але треба відзначити: успіх на ньому щонайбільше залежить від нас.

* * *

“І ти колись боролась, мов Ізраїль,
Україно моя”.

Ці рядки Лесі Українки часто наводять для ілюстрації розпачу від втрачених Україною шансів. Цього разу шанс на успіх величезний. У Ізраїлю вийшло свій шанс реалізувати. І наш обов’язок скористатись таки своїм.

І далі ж буде.