Вісті з фронтів. 17.06.2023
Судячи зі всього, російське командування вирішило, що на Бердянському напрямку “нічого особливого” не відбувається.
І варто продемонструвати противнику (тобто ЗСУ) свої “выдержку и хладнокровие”, відмовившись на цілу добу від контратак. Але, я думаю, це ненадовго. Найближчим часом, очевидно, російське командування спробує продовжити спроби “відновити становище” на цьому напрямку.
Так у цьому сенсі воно поки обмежилося процесом ущільнення бойових порядків 71-го мотострілецького полку (мсп) 42-ї мотострілецької дивізії (мсд) підрозділами 127-ї мсд та 60-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр), які відійшли південніше, на рубіж Старомайорське – Урожайне після серії невдалих контратак на Макарівку та Сторожове.
В свою чергу, підрозділи 37-ї омсбр, які зайняли оборону північніше с. Керменчик фронтом на північ, явно відчувають себе не досить “уютно”. Адже батальйон якихось донецьких ментів під назвою “Каскад” – це явно не той сусід, якого варто вважати надійним в плані стримування штурмових підрозділів ЗСУ. І хоча праворуч у Новомайорському закріпились батальйони 40-ї окремої бригади морської піхоти (обр МП) тоф-у, а у другому ешелоні, “за спиною” 37-ї омсбр, по рубежу Євгенівка – Петрівське розгорнулись підрозділи 36-ї омсбр зі складу 29-ї загальновійськової армії, ситуація загалом тут виглядає дещо двозначно. Тому російське командування просто буде вимушене протягом найближчого часу відновити та продовжити свої контратаки, адже просування та тиск з боку ЗСУ на цьому напрямку не припиняються.
Справа в тому, що очевидно російське командування найближчим часом буде намагатися за будь-яких обставин утримати с. Старомлинівка як останній вузол оборони, що прикриває його головну лінію оборони. Звільнення цього населенного пункту передовими підрозділами ЗСУ буде означати, що перший підготовчий етап їхнього наступу завершився успішно.
Зробити це виключно “впертою обороною” очевидно російським військам не вдасться. Доведеться контратакувати. І для цього, так чи інакше, доведеться “доставати резерви”.
Свого часу рішення російського військового командування підсилити частини та підрозділи 58-ї загальновійськової армії (ЗВА) силами та засобами 5-ї ЗВА, зокрема ущільнівши бойові порядки 42-ї мсд 58-ї ЗВА частинами та підрозділами 127-ї мсд та 60-ї омсбр, зі складу 5-ї ЗВА, хоча й виглядало ззовні достатньо вдало (адже з формальної точки зору передбачало посилення спроможності російських військ обороняти смугу забезпечення та першу лінію оборони), однак привело до того, що вже на першому (підготовчому) етапі українського наступу все це посилення опинилось під масованим вогневим впливом ЗСУ.
До речі, це одна з основних причин того, що російським військам “не вдалася” їх перша серія контратак у бік Макарівки та Сторожевого, адже підрозділи цієї дивізії та бригади не тільки виконували роль “ущільнювача” для 42-ї мсд 58-ї армії, а й були таким собі оперативно-тактичним резервом на цьому напрямку, але який взяли й засунули зразу у перший ешелон (доводиться тільки здогадуватися – навіщо).
Більше того, судячи зі всього, 114-й мсп 127-ї мсд, починаючи зі вчорашнього дня, також почав “відчувати тиск” з боку передових підрозділів ЗСУ у напрямку на Новозлатопіль. А це куди загрозливіше для всієї системи оборони противника на цьому напрямку, ніж фронтальна возня північніше Старомлинівки, бо однозначно виводить ЗСУ до головної лінії оборони противника, одночасно позбавляючи їх необхідності проламувати вузли оборони противника власне північніше Старомлинівки, особливо якщо вони одночасно з цим відновлять свої атаки у бік с. Керменчик.
У цьому сенсі було би доречним сили та засоби 5-ї ЗВА притримати у якості оперативного резерву, щоб мати можливість “парирувати” флангові удари ЗСУ у напрямку с. Старомлинівка, але російське командування чомусь ще до початку активізації ЗСУ прийшло до висновку, що сама по собі 42-а мсд на цьому напрямку просто не втримається на широкому фронті, коли ЗСУ почнуть тиснути зразу на декількох ділянках. І тому сили й засоби 5-ї ЗВА (у вигляді 127-ї мсд та 60-ї омсбр) були виведені у перший ешелон ще до початку всього цього дійства, де власне й потрапили під “великий артилерійський привіт”.
Звісно, у загальному сенсі російське командування може оцінювати бої північніше своєї головної лінії оборони на Бердянському напрямку поки що як “порівнянно вдалі” для себе. Адже у ЗСУ явно не получилося з ходу пройти смугу забезпечення й вийти на головну лінію оборони противника у короткий термін часу, але очевидно, що через згадане мною вище своє рішення подальші бойові дії вже на самій головній лінії оборони росіянам доведеться вести, скажімо так, не тим комплектом військ (сил), який вони собі визначили для цього раніше.
Поява на ділянці Чкалове – Шевченкове підрозділів 36-ї омсбр та 336-ї обр МП у другому ешелоні оперативного шикування військ 58-ї та 5-ї ЗВА в цьому контексті ну явно невипадкова. Судячи зі всього, російське командування все ж таки “не питает излишних иллюзий” стосовно того, що йому вдалося “мінімізувати” темпи просування українських військ на Бердянському напрямку, й рано чи пізно, але ЗСУ вийдуть до головної лінії оборони. І її треба буде займати військами (силами), бо сама по собі вона не стримає ЗСУ.
Очевидно, що якщо на неї відійдуть порепані внаслідок попередніх впертих боїв на смузі забезпечення сили та засоби 42-ї, 127-ї мсд та 60-ї омсбр, самі по собі вони навряд чи втримаються, особливо тоді, коли ЗСУ наваляться “по-серйозному” головними силами.
Поки російському командуванню здається, що воно, очевидно, діючи за раніше затвердженим планом (зосередивши та розгорнувши на цій ділянці 2 “свіжі” бригади, так, ті самі 36-у омсбр та 336-у обр МП), не тільки передбачило такий розвиток ситуації, а й знайшло вдале рішення для нього. Однак, на мій ну-у дуже суб’єктивний погляд, цих потуг буде замало. Просто тому, що тут простежується очевидна закономірність – фронт активізації ЗСУ розширюється, а сил та засобів у росіян для реакції на постійну зростаючу кількість цих “точек напруги” явно “під обріз”.
