Живі легенди
Є зустрічі, які не те щоб надихають (бо мене надихнути через вредність та здоровий цинізм досить важко), а якось впорядковують стан речей. Ну, якось повертають свідомість до порядку. От так зустрілися, поговорили, і розумієш, що все нормально. І саме головне, відчуваєш залізобетонну впевненість, що все буде добре.
Бо останні місяці спілкування з багатьма друзями та побратимами зводиться до коротких повідомлень – “Живий? Цілий? Добре. Тримаймось”. А горизонт планування максимум пара днів. І якось ти для себе вирішив вже, все, що не стосується того, що ти робиш зараз і тут, не дуже важливе. А потім так, упс, і зустріч стає якорем, який досить потужно стабілізує.
Отримали деякі задачі, які знову дали можливість зустрітися з друзями.
Дві живі легенди 93-ї бригади. Легендарні “Шквал” та “Стаф”. Повні кавалери ордену Богдана Хмельницького (ордени всіх трьох ступенів).
Полковник Дубовик, позивний “Шквал”, став легендою ще з часів ДАПу. КомБрАГ, Начальник артилерії 93-ї Холодноярської. З початком повномасштабного вторгнення повернувся на військову службу в 93-у. Захист Харкова, потім рейд з БТГРом, підсиленим Градами, по тилах ворога, полювання за ворожими “смерчами”, Гусарівка, Балаклія, Ізюм, Бахмут, та дуже багато всього. Майже три місяці тому погодився очолити штаб 47-ї бригади, яку починали формувати. Зараз начальник штабу 47-ї окремої механізованої бригади.
Ну, “Стафф” – це “Стафф”. Підполковник Сак. Легендарна особистість цієї війни. Піхотинець. От просто в найкращому, самому потужному сенсі. З випуску в 93-й ОМБр. Вторгнення на посаді командира механізованого батальйону. 19 лютого виїхав на рекогносцировку під Харків. А вже 24-го батальйон зустрічав ворожі колони на визначених рубіжах і розмотав першу колону. Чи не єдиний батальйон, який вчасно вийшов на визначені рубежі в районі Харкова. Сумський напрямок, Ізюм, Бахмут. Батальйон жодного разу не «посипався». Стояли на позиціях, коли ніхто не вірив в те, що таке можливо. Завжди жив на першій лінії серед бійців. Зараз самий молодий командир бригади. З жовтня очолив 47-у бригаду, яка почала формування. Останній раз зустрічалися з обома на околицях Бахмута. Зараз, маю надію, будемо бачитись.
Трошки треба, напевно, про свої враження від командування та управління 47-ї бригади. Бо дуже багато слухів, пліток та накидів на бригаду чомусь почалось. Дуже і дуже не заслужено. Бо бригада вчиться, бригада навчається та опановує нову техніку та зброю. В тому числі за кордоном. Люди мотивовані. На навчаннях за кордоном «б’ють» іноземні нормативи, перевертаючи уяву фахівців по ефективності використання їх же зброї. За роботу на тренажерах навіть лаються на них інструктори, бо екіпажі приходиться виганяти з тренажерів. Бо вони там сидять навіть ночами. Навчаються ремонтні підрозділи. Ще до отримання техніки відпрацьовуються ланцюги логістики, польових ремонтів та всяке таке інше. По-іншому це не працює. На війні треба мати системний підхід. Формується дуже потужна бригада. Дуже.
Я можу казати тільки з того, що я бачив на власні очі. Може, десь таке і є в інших бригадах, але я не зустрічав.
Управління бригади – це як одне ціле. Вони думають однаково, мають світогляд однаковий, вони розуміють один одного з пів слова. Заступник командира Іван Шаламага зайшов у лютому 2022-го на посаду замкомбата в 30-у ОМБр, яка тоді стояла на Світлодарці. Теж з випуску воює. Це нова генерація і нова формація. Розумні, сучасні, прогресивні. “Зам по бою” настільки глибоко врубається і влазить в процеси підготовки, що я думав, що вже такого ніде не зустріну. Загалом, я, відверто кажучи, шокований. В гарному сенсі. Я бачив багато, але це як команда вищої ліги в спорті, яка кілька років виступає разом. В них все працює так, як має працювати в ідеальному світі. Якби сам не побачив, не повірив би. Як сказав наш побратим, який знає в цьому толк, після моєї розповіді – “це не можна повторити”. Боюсь, що так. Звісно, вихід на фронт та бойові дії внесуть ще багато коректив, але те, що є зараз, дуже вражає.
Тепер хотілося б трошки ліквідувати прогалини в інформуванні суспільства, через які з’являються слухи.
Бригада не формується 11 місяців, як люблять носити плітки. Я спробую пояснити процес простими словами без занурення «в глибини глибин», спрощуючи деякі речі для простішого усвідомлення.
Через три місяці після початку другої війни 30-а ОМБр, яка до того вже майже рік була на Сході, почала формувати новий батальйон. Тоді після оголошення мобілізації при кожній бригаді формували по кілька батальйонів. Формувала батальйон і 30-а бригада. Це спочатку по задуму мав бути лінійний батальйон 30-ї бригади. Не з нуля, а на базі 30-ї ОМБр.
Очолив його на момент формування заступник командира одного з батальйонів Іван Шаламага. Шаламага пройшов ланку від командира взводу до замкомбата по війні. Бойовий досвід, знання, розуміння, як працює війна. Потім керівництвом було прийняте рішення про відокремлення батальйону. І, по суті, Шаламага почав формування нового підрозділу. Але сформувати батальйон з нуля та сформувати батальйон на базі бригади – то дуже велика різниця. Потім було прийняте рішення по створенню полка на базі вже існуючого окремого батальйону. Але це не просто добавити ще один батальйон людей у склад і вже можна вважати полк полком. Ні, це знову формування нового управляння та купи підрозділів та служб, яких не було в окремому батальйоні.
Потім полк, по суті, не закінчивши формування, знову трансформують. Судячи з усього, досвід на той момент майже 8 місяців вторгнення показав, що полки – це трошки не те, що треба. Тому главкомом було прийняте рішення по формуванню механізованої бригади, яка вже буде працювати на техніці, що буде надана союзниками.
Просто треба розуміти, що одна справа – укомплектувати батальйон технікою радянського зразка в перші місяці вторгнення, а друге діло – техніка майже через рік кровопролитних боїв та втрат техніки. А механізована бригада – це і броньовані бойові машини, і танки, і артилерія, і ППО, і дуже-дуже багато складових. Це техніка, якої на початок формування бригади не було. Не можна з батальйону зробити полк, додавши просто ще пів тисячі людей. І тим більше не можна зробити так бригаду. Це формування по суті з нуля. Так, якийсь кістяк від того створеного батальйону залишився. І це потужний кістяк. Але в масштабах бригади він розмився бійцями та офіцерами, які прийшли з інших підрозділів та з гражданки.
Зараз бригада майже сформована та проводить навчання. Якась техніка та зброя вже отримані, якусь очікують. Але досі купа вакансій на командирські посади. Бо треба розуміти, що крім втрат, які ми несемо, в нас зараз формується дуже багато нових підрозділів. Саме в ЗСУ. Я не про гвардію наступу. Хоча туди теж треба офіцери і бійці.
На жаль, у нас досить часто інформування суспільства має якісь перекоси. Коли потужно щось стартує, а потім зникає з інформаційного поля. Зайшов у Вікіпедію, прочитав, що майор Сак досі служить комбатом у 93-й бригаді. Є відносно нова строка “Командир 47-ї окремої механізованої бригади”, але з контексту це не зрозуміло. Тому потім народжуються слухи та плітки.
Якщо все піде так, як йде зараз, у цієї бригади дуже величезний потенціал. Бо люди там як золото. Хоча у нас зараз такі люди навкруги. Трошки часу та навчання треба. І зброї. І снарядів. Але це вже мене понесло.
