Вісті з фронтів. 07.02.2023. Частина І (відео)
Запитання – відповіді. Частина перша.
Andrey Krot: Очень интересно ваше мнение по поводу постоянных высказываний Arty Green. Его тезисы лично мне кажутся крайне сомнительными, но я не военный. Он постоянно говорит о совковости нашей армии, о совковости генералов, включая Залужного, у него какая-то особенная нелюбовь к Сирскому со времен Дебальцево и так далее. Он довольно популярный персонаж и многие его смотрят, мне кажется, важно разобрать его претензии в тексте.
– Думка про те, що рівень “совковості” нашого війська достатньо високий, не нова й народилася не сьогодні. Вона має під собою дуже велику купу як об’єктивних, так і суб’єктивних підстав, причому як “за”, так і “проти”. І це ну-у ДУЖЕ дискусійне питання.
Будь-хто, кому довелося проходити дійсну військову службу у лавах ЗСУ, має на цей рахунок власну, особисту точку зору. Arty Green якраз відноситься до цієї категорії людей, тому цілком має право висловити свою точку зору з цього питання як людина, яка безпосередньо стикалася з армійською дійсністю.
Ну а наше право – погоджуватися з нею або ні. Як на мене, більше коментувати тут немає чого.
Roman Sinchuk: Хотів спитати одне – а чого пан з такими глибокими знаннями військової справи не допомагає ділом фронту? у нас тут хапають під супермаркетами хлопів, які навіть не служили, а експерти – ви, Жданов, Арестович – всі від фронту далеко. 🙂
– Давайте спочатку визначимося з термінами.
По-перше, я НЕ експерт (всі наші експерти, справжні, служать в ГШ ЗСУ), я – військовий пенсіонер, так би мовити, військовий оглядач-аматор, не більше того. Тому приписувати мені якусь експертну роботу, яку я в жодному разі не виконую, не треба.
По-друге, що саме ви маєте на увазі під терміном “допомагає ділом фронту”? Якщо проходження дійсної військової служби, то мої спроби (принаймні три) повернутися із запасу на дійсну військову службу з певних причин, включаючи стан мого здоров’я, закінчились безрезультатно. Якщо ж ви маєте на увазі участь у волонтерський діяльності, то я в ній і так достатньо активно приймаю участь.
А якщо ви натякаєте на той факт, що я знаходжусь фізично не поблизу або безпосередньо на ЛБЗ (фронті), то я цілком із задоволенням переїхав би на постійне місце проживання десь у Бахмут або Вугледар, але, на жаль, не впевнений, що державі та її збройним силам це принесе якусь вагому користь.
Щодо мотивів та причин інших користувачів медійного простору, які активно висловлюють свою точку зору на хід та зміст війни, то треба питати саме їх. Але не думаю, що “хапання хлопів під супермаркетами, які навіть не служили,” тут буде гідним аргументом.
Сподіваюсь, я відповів на ваши запитання.
Dmytro Lykhovyi: Дякую за Вашу роботу!
1. Можемо очікувати, що лінія Краматорськ – Слов’янськ, укріплена краще ніж Бахмутський напрямок? Або просто її легше обороняти (якщо порівнювати з Бахмутом півроку тому)? Питаю тому, що чув декілька раз таку тезу.
2. Чи правильне припущення, що у разі падіння Бахмуту фронт не переходить автоматично до вищезгаданої лінії, тому що десь поміж ними також є укріплення?
3. Чи можемо ми уявити, що бойові дії точаться у Криму, питаю, тому що припускаю, що це ще більше понижує лояльність місцевих жителів, бо та війна, що є зараз, – це серйозні руйнування. І те саме питання, але щодо псевдореспублік.
4. Чи воюють лднрівці, тобто чи вони ще залишилися, бо майже нічого не чутно більше про них?
5. Постійно трапляються обстріли прифронтових міст, правильно розумію, що всі уроки вже вивчені, і військові не селяться великою кількістю в одному місті? Це можливо забезпечити?
6. Чи є у русні високоточні ракети малої та\або середньої дальності (подібно Хаймерсам), які вони можуть використовувати для знищення наших складів, що знаходяться недалеко від фронту? Тобто чи вони застосовують\здатні застосовувати тактику перебиття логістичних шляхів забезпечення, як це роблять ЗСУ?
7. Чи правда, що у разі якщо бойові дії подібного або навіть більш інтенсивного характеру, як біля Бахмуту та Вугледару, продовжаться, то це може суттєво вплинути на здатність України провести очікувану контрнаступальну операцію?
– Питань багато, тому давайте по порядку…
1. Краматорськ та Слов’янськ самі по собі є достатньо потужними та укріпленними районами оборони. Наявність лінії укріплень між ними особисто у мене викликає сумніви, бо це просто не має сенсу у військовому відношенні. Думаю, там конфігурація укріплень безпосередньо на місцевості має зовсім інший вигляд, ніж протяжна лінія “опорників” від Слов’янська до Краматорська. Який саме – не скажу, з цілком зрозумілих причин.
2. Без коментарів. Це становить військову та державну таємницю.
3. Цілком можемо уявити, а дехто вже уявляє, хоча це явно передчасно. Питання лояльності або нелояльності місцевих мешканців (до кого?), на мій погляд, достатньо суб’єктивне. Я не думаю, що настрої мешканців цих територій будуть для військово-політичного керівництва України у цьому сенсі визначальними. Але, звісно, вагомим аргументом щодо вибору методології та формату деокупації цих територій – цілком можливо.
4. Так, частини та підрозділи 1-го та 2-го АК 8-ї ЗВА Півд. ВО достатньо активно приймають участь у бойових діях, принаймні у 3-х зонах відповідальності УВ(С) противника на Південно-Західному ТВД:
– в зоні відповідальності УВ “Запад”,
– в зоні відповідальності УВ “Центр”,
– в зоні відповідальності УВ “Юг”.
Також є певна інформація про окремі частини та підрозділи 1-го АК, які діють в зоні відповідальності УВ “Днепр”.
5. Ну, наскільки я розумію, певні висновки з минулих випадків українське військове командування зробило. Щодо можливості забезпечення роззосередження о\с частин та підрозділів у найближчому (тактичному) тилу військ, то, думаю, це цілком можливо.
6. Такого роду боєприпаси перебувають на озброєнні зс рф (принаймні формально). Наприклад, 9М542, 9М528 до РСЗВ “Торнадо-С” (модернізована РСЗВ “Смерч”). Більше того, у розпорядженні російського військового командування є ціле “сімейство” більш-менш сучасних ОТРК типу “Искандер-М” та “Искандер-К”, а також достатньо ефективних “стареньких” ТРК типу “Точка-У”. Всі вони цілком здатні виконувати ті завдання, про які ви питаєте, і рівень “влучності” у них достатньо прийнятний.
Так, час від часу вони їх застосовують.
7. Гіпотетично це може вплинути, безумовно. Але я дуже сумніваюся в тому, що це станеться в реальності. Тому що, насправді, в українського військового командування на сьогоднішній день існує ціла низка заходів ефективної “протидії” таким прагненням противника.
Elena Zhmariova: Ви пишете, що одномоментно російська система підготовки може готувати або навчати десь 150 тис мобілізованих, і так раз по разу. Питання: а чи можливо забезпечити всі ці наступні хвилі мобілізації одягом, спорядженням, харчуванням, укомплектувати технікою нові з’єднання, і якщо це можливо, то до якої кількості нових призовів по 150 тисяч? Зарубіжні оглядачі також оцінюють спроможність системи у 120-150 тисяч мобілізованих і пояснюють це тим, що така приблизно кількість призову спостерігалася роками в росії. При цьому скептично ставляться до спроможності постачання озброєння (навіть стрілецького) та техніки. Прошу прокоментувати.
– Ви цілком праві, коли наголошуєте на тому, що у питанні нарощування чисельності збройних сил сама по собі мобілізація не є вирішальним чинником. Більшою мірою є здатність держави забезпечити ці мобілізовані маси належною військово-професійною підготовкою, штатним ОВТ, спорядженням, амуніцією, формою, продовольством і т.і (і з чим, вже навіть сьогодні, у керівництва рф існують очевидні та явні трабли).
Більше того, їх всіх треба ще звести у визначенні організаційно-штатні структури (тобто сформувати підрозділи, частини та з’єднання, навчити діяти узгоджено у такому форматі). Тобто між власне моментом мобілізації та моментом отримання оперативних (стратегічних) резервів або кардинального поповнення вже розгорнутих частин та з’єднань пролягає достатньо протяжний шлях, і це займає певний час.
Я цілком згодний, що на даний момент російське військове командування здатне “пропустити” протягом одного такого мобілізаційного “циклу” приблизно 120-150 тисяч “мобілізованих” у відповідності до реальної оцінки можливостей її матеріально-технічної бази, наявності ресурсів відповідних та організаційно-адміністративних спроможностей.
Однак, у зв’язку з цим варто пам’ятати ще один показник – приблизний розмір загальних втрат (вбитими, пораненими, полоненими, дезертирами та “пропавшими без вести”), які зазнали зс рф з моменту масованого вторгнення на територію України. А це також приблизно 120-130 тисяч.
І тоді стане очевидно, що навіть при максимальному напруженні мобілізаційної системи рф і максимальній мобілізації та залученні всієї наявної матеріально-технічної бази російського війська щодо підготовки та розгортання “мобілізаційного компоненту”, противник зможе за один “цикл” покрити лише свої втрати. Про суттєве нарощування чисельності в такому разі вести мову навряд чи можливо.
Тут потрібна чергова мобілізація і додаткові ресурси як матеріально-технічні, так і організаційно-адміністративні (адже, самі по собі “чмобікі” не зберуться).
В такому разі постає питання, а скільки таких “мобілізаційних циклів” взагалі може провести рф? На мій дуже прискіпливий та суб’єктивний погляд, навряд чи більше 2-3-х (це при самому “оптимістичному” для них варіанті). Насправді, я думаю, вони спробують провести наступний (бо діватися їм просто немає куди), в ході якого і “надорвуться”. Ну це таке моя “неупереджена” точка зору по вашому питанню.
Юрій Товстуха: Прем’єр Ізраїля заявив, що розгляне можливість надання Україні системи Залізний купол. Ваша думка, це значно посилить нашу протиповітряну оборону? Чи ця система не зможе впоратися з навантаженнями, що їх можуть влаштувати обстріли московитів?
– “Залізний купол” – це дуже спеціалізована система ПРО ТАКТИЧНОГО рівня. Вона призначена для перехоплення ракет, ракетних снарядів, артилерійських боєприпасів, які летять від 4 до 70 км. Її цілі – це ракети “Градів”, можливо, “Ураганів”, із “Смерчами” вже можуть виникати проблеми. До системи ППО, у загально-державному розумінні цього терміну, вона має дуже опосередковане відношення. Це, скоріше, засіб боротьби з НКРС РСЗВ, ніж система ППО-ПРО у повному класичному розумінні цього терміну.
У прифронтовій, “ближній” зоні від обстрілів із РСЗВ або далекобійними артбоєприпасами вона цілком може суттєво допомогти проти КР, ЗКР, загалом балістичних та аеробалістичних цілей далекої дії з відповідними системами наведення та корекції траєкторії – навряд чи.
Иван Секретный: Если лаконично, вопрос такой: непонятно, каких позитивных для себя целей мы можем реально достичь и как.
Если подробнее, была надежда, что они не пойдут на дополнительные мобилизации, но мы видим, что они решили идти до конца, а ресурсов у них для этого больше (в первую очередь, живой силы). Денег пока ещё много, и будет очень плохо, если Китай начнёт поставки оружия, а напряжённость Китай-США уже пошла.
Наши цели, на мой взгляд, кроме возврата территорий, это безопасность = вступление в НАТО. Эта цель номер один для нас, так и для них не допустить этого. Как мы можем переломить ситуацию?
Ниже варианты (здесь под словом переговоры я подразумеваю опять компромиссные сценарии, где часть территорий “замораживается”, а Украина остается нейтральной (такой себе вариант Грузии), что для нас неприемлемо, смысл вообще этого всего. Такой себе “мир” как после 2014, но с еще большей напряженностью.
1) Даже остановив их опять, они проведут ещё мобилизацию, у нас ведь ситуация с набором также не супер, а людей у них в 4 раза больше, они могут это делать гораздо менее болезненно. Это либо приведёт к переговорам, либо к применению ТЯО и переговорам (а что будет за ТЯО, как в 2014 ввод их войск, тоже было криков, что они это не сделают).
2) Они проводят успешные или относительно успешные действия, далее мы идем на переговоры, просто с еще более худшей позицией.
3) Вариант 1 или 2, но мы воюем дальше, и так лет 5-10 по примеру Афганистана, Вьетнама, пока им не надоест нас “мотузить” и они уйдут (поменяются лидеры и так далее). Вариант нашей победы, но выдержит ли наше общество такой вариант? Я уверен, что 90% к такому не готово.
Надежда на то, что даже если их действия будут НЕудачны (в разгром я пока не верю, их много и они учатся), они не “отползут”. А мы тоже истощаемся и устаем…
– Так, питання достатньо об’ємні, що потребують розлогих відповідей. Тож давайте підемо по викладеним вами варіантам і в кінці сформуємо висновок.
1) Як я вже написав вище, сама по собі мобілізація не є “варіантом рішення проблеми” для рф. Насправді, ресурси в них КІНЦЕВІ, а не “безмежні” (у всьому їх “разнообразии”, а не тільки у людському вимірі), і, насправді, можливості переграти нас у “мобілізаційному напруженні” в них не такі вже й великі, як вам здається.
ОСОБЛИВО у порівнянні з військово-технічними спроможностями наших союзників поставляти нам засоби для високошвидкісної та ефективної утилізації їхнього ЛЮДСЬКОГО мобілізаційного ресурсу (який вони, й слідом за ними ви, помилково нині вважаєте їхнім головним “козирем”). Навіть якщо “впишеться” Китай (в чому я дуже сильно сумніваюсь через критичну залежність китайської економіки від ЗОВНІШНЬОЇ торговельно-фінансової кон’юнктури), який на самогубця навряд чи схожий.
Щодо ОВТ та технічного забезпечення цього мобілізаційного змагання, то тут і годі казати, особливо при нарощуванні саме ТЕХНОЛОГІЧНИХ санкцій. Тому ні перемовин, ні застосування ТЯО не буде. Тому що в першому випадку ні для України, ні для Заходу в них немає сенсу, а у другому мова піде про прискорення розчленування самої рф, яке розпочнеться з ТОТАЛЬНОЇ зачистки всього нинішнього військово-політичного керівництва Кремля (не більше, не менше).
2) Не підемо, принаймні формально та публічно, й не в останню чергу саме через вище зазначені мною причини. В тому немає сенсу ні для України, ні для західних еліт.
3) Ніхто “затягувати” цю війну не буде, це вже очевидно. І ще очевидніше це стане, коли ОПК Заходу та загалом його “зброярське лобі” вийдуть на “проектні потужності”. Хоча, звісно, західні еліти спробують спочатку без цього (вони це вже роблять), адже свого часу вони витратили чимало зусиль та грошей, щоб “конверсирувати” свій ОПК.
Тож висновок, сподіваюсь, тут очевидний. Остання ставка Кремля на “нічию” за допомогою своїх натовпів “чмобіків” не тільки добре та очевидно “читалася” з початку нинішнього вторгнення й, відповідно, була передбачена, а й була приречена на провал також заздалегідь (що свого часу Путіну західні еліти сподівалися “логічно довести”, але той виявився “невменяемым”). Кремль вперто та не хиляючись, впевнено прямує до своєї “національної катастрофи”. Час і терміни, у цьому сенсі, цілком можуть бути дискусійними, але загальний, “генеральний” напрямок вже очевидний й навряд чи змінний. У березні я всі можливі варіанти ходу та кінця цієї війни дуже детально та грунтовно розписав, відтепер цей перелік варіантів почав НУ ДУЖЕ стрімко звужуватися, й явно не на користь Кремля.
Закінчуємо з першим блоком запитань. А завтра зранку “основне блюдо”…
Bogdan Grynazhuk: Питання на майбутній ефір: як на даний час оцінюються розміри МТЗ, які ерефія може розконсервувати? А саме: танки, арта, ББМ?
І скільки за вашими оцінками вони це зробили вже протягом 2022 р. (що б розуміти, на скільки їм того вистачить).
Чи взагалі робляться такого роду оцінки можливості ведення війни, на основі даних – на скільки (при середньому місячному/квартальному) розході техніки вистачить можливостей забезпечувати армію?
– На момент масового вторгнення по окремих типах ОВТ у складі зс рф значилося:
1. Танки, за класифікацією ОБТ (основний бойовий танк):
Т-90, Т-90А, Т-90АМ – 364 (до 220 на зберіганні),
Т-72Б3 – 786 (усі були в строю),
Т-80У, Т-80БВ – до 430 одиниць (ще до 2890 одиниць типу Т-80У\Б\БВ знаходились на зберіганні),
Т-72Б\БА – 1124 одиниці було встрою (ще до 6880 типу Т-72\А\Б знаходились на довгостроковому зберіганні, з яких принаймні від 60 до 80 одиниць Т-72Б знаходились у процесі модернизації до рівня Т-72Б3).
2. Інші ББМ (бойові броньовані машини):
БРДМ-2, БРДМ-2А – до 860 одиниць в строю (близько 1250 – на зберіганні),
БРМ-1К – 660 одиниць в строю (до 120 одиниць – на зберіганні),
БМП-1 – до 530 в строю (близько 7210 одиниць – на зберіганні),
БМП-2 – до 3640 одиниць в строю (ще близько 1420 -на зберіганні),
БМП-3 – до 548 одиниць, всі в строю… були, на 24.02.2022 р.
3. Бронетехніка повітряно-десантних військ (достовірних даних про перебування цього типу ОВТ на довготривалому зберіганні не маю). Станом на 24.02.2022 року в строю перебувало:
БМД-1 – 665 одиниць,
БМД-2 – 1380 одиниць,
БМД-3 – 243 одиниці,
БМД-4М – 412 одиниць,
БТР-Д – 736 одиниць.
4. БТРи та рівні їм за класом машини:
БТР-80А – до 128 одиниць (принаймні половина з яких проходила модернізацію до рівня БТР-82А (АМ),
БТР-82А, БТР-82АМ – до 1237 одиниці, майже всі в строю, на зберіганні не більше 70-80 одиниць,
БМО-Т – 18 одиниць, всі в строю,
МТ-ЛБ (всіх типів та модифікацій) – 3420 в строю (ще не менш як 1118 – на зберіганні, поступово модернізуються),
БТР-60 (ПБ) – до 710 одиниць перебувало в строю,
БТР-70 – до 244 одиниць в строю.
Разом, БТР-60\70 на зберіганні не меньше як 3660 одиниць.
БТР-80 – до 1588 одиниць в строю (на зберіганні не більше 35-40 одиниць).
5. Бронеавтомобілі та рівні їм за класом захищені транспортні засоби:
БПМ-97 “”Выстрел” – до 146 одиниць, всі в строю,
“Тайфун”-К63968 – до 288 одиниць,
“Тайфун – У” – до 220 одиниць,
ГАЗ-2975 «Тигр», АМН 233114 «Тигр-М» – загалом до 470 одиниць, всі в строю,
“Рись” – не більше 48 одиниць…мо рф відмовилось від продовження контракту з італійською фірмою IVECO.
6. Артилерійські системи:
120-мм САУ 2С34 “Хоста” – 58 одиниць, всі в строю (8 – на зберіганні),
122-мм САУ 2С1 “Гвоздика” – до 218 в строю (ще 2240 – на зберіганні),
152-мм САУ 2С3 “Акация” – до 864 одиниць в строю (ще близько 1100 одиниць – на зберіганні),
152-мм САУ 2С5 “Гиацинт-С” – до 820 одиниць (ще близько 180 одиниць – на зберіганні),
152-мм САУ 2С19 “Мста-С” – до 462 одиниць в строю (до 186 одиниць – на зберіганні),
203-мм СГ “Пион” – до 86 одиниць в строю (ще до 280 одиниць – на зберіганні),
120-мм САУ класу 2С23 “НОНА-СВК”, 2С31 “Вена” – разом до 160 одиниць в строю (ще біля 70-80 одиниць – на зберіганні),
240-мм СМ 2С4 “Тюльпан” – 44 перебувало в строю (ще близько 410 одиниць – на зберіганні).
7. Причепна (буксируєма) артилерія:
100-мм протитанкова гармата МТ-12 – 488 одиниць в строю (ще 2184 одиниці Т-12\МТ-12 – на зберіганні),
120-мм гаубиця 2Б16 “НОНА-К” – до 166 одиниць в строю (до 24 одиниць – на зберіганні),
122-мм гармата-гаубиця Д-30 – до 1244 одиниць в строю (ще близько 3780 одиниць – на зберіганні),
152-мм гаубиця Д-20 – до 186 одиниць в строю (близько 980 одиниць – на зберіганні),
152-мм гаубиця 2А36 “Гиацинт-Б” – 108 в строю (до 1070 – на зберіганні),
152-мм гаубиця 2А65 “Мста-Б” – 164 в строю (до 640 – на зберіганні).
8. Ракетні комплекси та реактивна артилерія св зс рф:
122-мм РСЗВ БМ-21 “Град” – 564 одиниці в строю (до 2450 – одиниць – на зберіганні),
122-мм РСЗВ 9К55 “Град-1” – 322 одиниці в строю (не меньш як 166 одиниць – на зберіганні),
122-мм РСЗВ “Торнадо-Г” – до 220 одиниць, всі в строю,
220-мм РСЗВ БМ-27 “Ураган” – до 212 одиниць в строю (710 одиниць – на зберіганні, з яких принаймні до 24-х одиниць модернізовано до рівня “Ураган-М”),
300-мм РСЗВ БМ-30 “Смерч” (включно з екземплярами “Торнадо-С”) – до 118 одиниць в строю (до 86 одиниць – на зберіганні),
220-мм СВС типу ТОС-1 “Буратино” та ТОС-1А “Солнцепёк” – до 22 установок в строю (до 6 – на зберіганні),
ТРК (тактичний ракетний комплекс) 9К79 (він же за класифікацією НАТО “Скарабей”) “Точка-У” – 28 ПУ перебувало у строю (до 76 – на зберіганні),
ОТРК (оперативно-тактичний ракетний комплекс) 9К720 “Искандер – М\К” – до 148 ПУ знаходилось у строю (протягом 2022-2028 рр. планувалася поставка до війська ще принаймні 116 ПУ).
– На мою особисту думку, загальні обсяги ВЖЕ розконсервованих основних типів ОВТ (вище зазначених мною) сягнули позначки ніяк не меньше 45% від тих обсягів, що існували на момент масованого вторгнення. А за окремими типами та классами й значно більше (до 65-70%).
– Не можу вам сказати навіть приблизно, бо інформація про рівень втрат противника за основними типами ОВТ дуже спірна та суб’єктивна. Тим більше що мені також не відомі середньомісячні норми вироботки основних типів ОВТ опк рф як на сьогоднішній день, так і в умовах “загальної мобілізації”. Це дуже “плаваючий” показник, але він для відповіді на ваши запитання досить важливий. Без нього зробити якійсь визначений висновок просто неможливо. Якщо ж ви наполягаєте на ньому, то в цьому контексті рекомендую їх порівняти самостійно з щоденними\місячними звітами ГШ ЗСУ про втрати противника в ОВТ, хоча, звісно, роблячи при тому дуже вагому поправку на достовірність.
– Звісно, що такі оцінки робляться, вони важливі для стратегічного планування. З цього можете самостійно зробити висновок – де, ким і як вони робляться.
Владимир Левушкин: Питання: наскільки я розумію ваші думки, то основна перевага у противника спостерігається на рівні взвод-рота? Чого нам не вистачає саме на цьому рівні, щоб успішно захищатись?
– Ви неправільно зрозуміли мої думки.
Oleg Kolesnyk: Питання про минуле. Лінія оборони в зоні АТО/ООС вибудовувалася 7-8 років. На практиці в одних місцях вона лишилася майже незмінною (Торецьк, Авдіївка, Мар’їнка), а в інших обвалилася вже у перші 7-10 днів повномасштабного вторгнення (Волноваха, Чермалик, Талаківка, Гнутове). Чому так?
– Тому що противник заздалегідь спланував дії саме на тих ділянках і напрямках, приховано зосередив і розгорнув там переважаючи сили та засоби, а також спромігся добитися оперативної та тактичної раптовості своїх дій.
Александр Жарков: Питання: за останні декілька днів Україна знищила декілька комплексів ПВО ТОРМ2 в арктичній модифікації (є фото і відеопідтвердження). Це постійний процес чи просто пощастило? І чому вони знаходяться так близько до лінії фронту? І чому арктична модифікація, в них вже не вистачає звичайних ТОРів та Панцирів?
– Процес ураження елементів військової ППО противника має перманентний характер в ході ведення нинішніх бойових дій. Противник намагається прикрити бойові порядки своїх військ з повітря, оперуючи відповідними силами та засобами безпосередньо в цих самих бойових порядках.
Відповідно, вони потрапляють у зону ефективної дії різноманітних засобів ураження ЗСУ. Наведений вами приклад є достатньо типовим випадком у цьому сенсі. Тут, скоріше, варто відзначити процес виявлення, наведення й ураження, ніж дивуватися самому факту появи російського ЗРК військової ППО в зоні ефективної дії українських засобів ураження. Очевидно, що ураження ЗРК противника відбулося якимось достатньо “цікавим” боєприпасом штибу “Ескалібуру”.
– Поява саме арктичної модифікації цього ЗРК (Тор-М2ДТ) в якійсь визначеній зоні у даному випадку обумовлюється тим фактом, що він є штатним озброєнням зенітного дивізіону 80-ї омсбр ВБО Північного флоту, підрозділи якої зараз оперують на Кримському напрямку. Не думаю, що сам по собі цей факт свідчить про якусь вагому нестачу у російських військ засобів військової ППО.
Ihor Polishchuk: Чи можна стріляти GLSDB із Himars?
– Не просто “можна”, а я би навіть сказав, що потрібно. До речі, компанії Боїнг та СААБ створили цей боєприпас у відповідності до “програми утилізації” снарядів М26, які й є стандартними НКРС, створеними саме під MLRS типу “Хаймарс” та М270.
Володимир Бєлий: Я правильно розумію, що на стратегічному рівні наші працюють так, щоб угрупуванням рф лишався один з двох виборів: або вийти, або опинитися в оточенні?
– Все трошки складніше. Але я би не хотів публічно вдаватися у деталі та нюанси ГІПОТЕТИЧНОГО стратегічного планування українських органів військового управління. Однак, зазначу, що я поки не бачу у найближчому часі в жодній операційній зоні\напрямку особливих можливостей провести СОУ якусь оперативну операцію “на оточення” противника.
