Національна безпека – підстава заборони РПЦ в Україні

Українська православна церква Московського патріархату вже не заперечує свого входження до структур РПЦ, бо всім зрозуміло, що після рішень “революційного” собору УПЦ МП від 27 травня 2022 року не змінився її канонічний та організаційний статус. А також – що для нас головне – політичне завдання, яке виконують структури РПЦ в Україні: служити інтересам Російської Федерації, а не Української держави. З просуванням тез про “порушення” Конституції та норм міжнародного права нашою державою. І все це в ситуації, коли Україна відчайдушно захищає свою безпеку, демократію та вільний  розвиток суспільства перед агресією держави-терориста, яка для реалізації своїх цілей сповна використовує РПЦ.

Такими є висновки з прочитання “Роз’яснень, чим загрожує суспільству черговий антицерковний законопроект”, які днями оприлюднив юридичний відділ УПЦ МП. Мета цих “тлумачень” – довести обґрунтованість висновку про необхідність  виключити з порядку денного засідань Верховної Ради України урядового законопроекту “Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності в Україні релігійних організацій” (№8371) і не виносити його на голосування.

“Роз’яснення” від УПЦ МП

Свою попередню оцінку урядового проєкту я вже висловив (“Уряд рятує РПЦ в Україні” 21 січня 2023 р.). Вона критична через низку пропозицій із цього документа, які насправді продовжать діяльність московської церкви в нашій державі, завдаючи шкоди національній безпеці України, інтересам українського суспільства, релігійному миру й захисту православних вірних від навали геноцидної ідеології “русского міра”.

Але навіть ці пропозиції викликали заперечення УПЦ МП, бо у разі їх схвалення на державному рівні буде визнано, що церква, керована митрополитом Онуфрієм, не “розірвала зв’язків” із РПЦ (як протизаконно заявило попереднє керівництво Державної служби з питань етнополітики та свободи совісті), ані “не відмежувалася” від Москви (як ствердив сам Онуфрій). У мене немає сумнівів, що до таких висновків прийдуть експерти, що працюють над релігієзнавчою експертизою, підготовкою якої опікується нове керівництво ДЕСС на виконання рішень Ради національної безпеки та оборони України від 1 грудня минулого року.

У тому, що інших висновків бути не може, переконливо – хоча парадоксально – продемонстрували “роз’яснення” юридичного відділу УПЦ МП. Основні претензії юристів московської церкви до урядової пропозиції – це суперечність законопроєкту…  рішенню РНБО від 1 грудня м. р. “в частині предмету змін в діюче законодавство та в частині відповідності до норм міжнародного права”.

Однак найголовнішим недоліком називається те, що законопроєкт “грубо порушує основні положення Конституції України” щодо демократії, верховенства права та основних прав і свобод громадянина. На підтвердження юристи московської церкви широко процитували частини І та ІІ Основного Закону. Вони відзначили, що мета прийняття законопроєкту полягає в унеможливлені діяльності релігійних організацій, керівний центр (управління) знаходиться в державі, яка здійснила збройну агресію проти України. І на цій підставі констатували: “документ у черговий раз направлений виключно на втручання у внутрішню діяльність релігійних організацій та порушення права людей на свободу віросповідання, яке є фундаментальним і гарантується державою”.

Вони зазначили, що право на свободу віросповідання може бути обмежене законом, “але виключно і лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей”. На їхню думку, перелік підстав для обмеження є вичерпний і “захист національної безпеки до нього не потрапляє”. І тому урядовий законопроєкт “є протиправним, незаконним по відношенню до кожної людини, яка сповідує ту чи іншу релігію”.

Війна – це “політичний контекст”, а РПЦ “поза політикою”

УПЦ МП відзначила, що діюче законодавство в сфері захисту національної безпеки надає державі всі інструменти для притягнення до юридичної відповідальності “за дії, спрямовані на порушення національних інтересів, територіальної цілісності, державної безпеки та суверенітету України”, “не порушуючи межі правового втручання держави у сферу діяльності релігійних організацій”. І на цій підставі розкритиковано механізм припинення діяльності релігійних організацій шляхом проведення релігієзнавчої експертизи, бо ключовий термін – афілійованість із центром впливу релігійної організації, керівний центр якої знаходиться в країні агресорі – нібито неоднозначний.

Наведений юридичний аналіз дозволив церкві митрополита Онуфрія перейти до публіцистичної лірики, яка розкриває суть їхньої риторики, стратегії відстоювання своїх інтересів (що дорівнює інтересам РПЦ і РФ) та побоювань щодо остаточної форми закону про заборону діяльності РПЦ в Україні.

Урядовий законопроєкт названо “небезпечним для українського суспільства та усіх релігійних спільнот України”, бо він спирається на “політичний контекст та штучний суспільний запит, який формується маніпулятивними соцопитуваннями і повідомленнями ЗМІ”, а також на “нікчемні рішення органів місцевого самоврядування”. А також “запроваджує механізм невиправданого втручання у внутрішні справи релігійної організації, діяльність якої, на думку держави, буде мати загрозу національній безпеці!”

Крім цього, вважають юристи московського патріархату, запропонований урядом механізм “може бути застосований не тільки до УПЦ, а й до будь-якої іншої релігійної організації України”. І ще раз підкреслено, що “відповідно до норм міжнародного права та Конституції України, національна безпека не є підставою для обмеження права на свободу віросповідання”.

Отже, за визначеннями юристів УПЦ МП, військова агресія РФ проти України, намагання знищити Українську державу і націю – це всього лише “політичний контекст”, бо РПЦ “поза політикою”. Соціологічні опитування, що показують стрімку втрату довіри УПЦ МП серед православних українців і домінування ПЦУ (пропорція серед усіх українців 50-54% до 2-4%) – це “штучний суспільний запит” і “маніпулятивні соцопитування”. Так само як і підтримка більшості українців (54%) заборони діяльності УПЦ МП в Україні.

“Рестарт”, якого не було

Викладене юридичним відділом спробуємо перекласти з їхньої мови на людську.

УПЦ МП вже не бентежить виявлення підлеглості української релігійної організації (об’єднання) в канонічних та організаційних питаннях із центрами впливу релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України (“афілійованість”) в державі, яка здійснює збройну агресію проти України. Така підлеглість має допускатися, бо її заборона – це “невиправдане втручання у внутрішні справи релігійної організації”.

Тобто патріарх Кіріл, ввесь єпископат і вся РПЦ можуть пропагувати геноцидну ідеологію “русского міра” і заохочувати окупаційні війська до вбивства українців. Але Українській державі, бачте, до цього не має бути діла, бо РПЦ займаються проповідуванням “істинного благочестя”, любові та миру в світі. І саме вони визначають справжність православної релігії, а не Вселенський патріарх Варфоломій І з “розкольниками”, українською владою, “англосаксами” і “гей-Європою”.

У цьому контексті не оприлюднення “революційних” змін до статуту УПЦ МП з травня минулого року видається дрібним “відволікаючим маневром”, який спочатку і не всі помітили. Бо в українських і світових медіа виникла ейфорія від зібрання, яке мало стати точкою “рестарту” УПЦ МП, з відходом від Москви і рухом у бік Києва.

“Рестарт” не стався, бо статися не міг. Занадто короткий поводок, на якому Москва тримає Онуфрія “со братами в єпископстві”.

На зняття УПЦ МП “незалежницької” маски вплинуло рішення Москви, яка “із розумінням” поставилася до “самостійницької” риторики УПЦ МП з кінця травня. Але тут же чітко означила “червоні лінії”, яких УПЦ МП не може переступити: припинення будь-яких реальних кроків для набуття “незалежності” і “самостійності” під загрозою втрати “канонічності”. А також тверде виконання нового завдання: отримання доказової бази для ілюстрації тез про “гоніння на канонічну церкву” в Україні, “утиски релігії”, прав віруючих тощо. Тобто базових європейських цінностей, з надією на зниження підтримки України в ЄС і США.

І тому на керівництво УПЦ МП Онуфрія особливого враження не справили ні санкції проти чільних представників церкви, ні обшуки церковних приміщень, ні позбавлення українського громадянства значної частини єпископату. На відміну, додаймо, від Латвійської православної церкви, яка із повним розумінням поставилася до рішень державної влади щодо необхідності вийти з підпорядкування Московського патріархату.

Основні елементи нової стратегії московської церкви – як в самій Україні, так і поза її межами – чітко очевидні. Це лейтмотив російської пропаганди про “переслідування канонічної церкви”, підтримка УПЦ МП частиною Республіканської партії в США, “занепокоєність” цією проблемою впливових кіл у Європі, а також голоси на “захист переслідуваної церкви” кількох православних церков, що особливо близько пов’язані з РПЦ. Зокрема, єпископату Польської автокефальної православної церкви.

Перехід УПЦ МП у підпілля – міф

Недавній візит членів Всеукраїнської ради церков та релігійних організацій до Ватикану представник УПЦ МП використав для просування тези про “релігійні переслідування” в Україні. Згідно його звіту, папу Франциска і Державний секретаріат проінформовано про законодавчі ініціативи, спрямовані “на запровадження обмежувальних заходів та подальшого припинення діяльності УПЦ, що суперечить Конституції України та міжнародному праву”.

У відповідь представники Ватикану мали б висловити “занепокоєність можливістю застосування колективного покарання цілої конфесії за індивідуальні порушення закону окремими священнослужителями”. В інформаційних повідомленнях Апостольської Столиці про візит ВРЦіРО немає згадки про такі заяви, що для УПЦ МП є “дрібницею”. На її офіційному сайті повідомлення отримало заголовок: “У Ватикані висловили засудження будь-яких переслідувань на релігійному ґрунті в Україні”. Очевидно, це неприхована маніпуляція.

І такими будуть основні “меседжі” нової кампанії московської церкви про релігійну ситуацію в нашій державі. УПЦ МП “переслідується”, духовенство та вірні “зазнають утисків”, “небезпека переслідувань поширюється на всі конфесії”. І що з того, що все це брехня? А це якраз немає ніякого значення, бо йдеться про отримання потрібного результату.

На превеликий жаль, незважаючи на дії української влади,  керівництво УПЦ МП може почуватися у відносній безпеці. Згідно урядового законопроєкту, тривалість судової процедури заборони її діяльності вимірюється роками. Знайомий правник оцінив, що на рішення апеляційного суду (а апелювати напевно будуть) можна чекати до 2025 р. Згодом, коли рішення українських судів буде негативним для УПЦ МП, вона звернеться до Європейського суду з прав людини. А він окремі справи розглядає роками.

Упродовж цього часу московська церква діятиме вільно, транслюватиме свою пропаганду. Захищатиме її українське і міжнародне законодавство, яке не дозволяє будь-яких дій проти суб’єкта судової процедури (релігійної організації/об’єднання) упродовж розгляду справи.

У дискусії про заборону діяльності РПЦ в Україні лунають попередження про “заганяння УПЦ  МП у підпілля”, отримання нею “ореолу мучеництва” серед вірних, які, незважаючи на війну, залишаються прихильниками московської церкви. А таких ще доволі багато.

Нічого цього не буде, бо УПЦ МП ще довго діятиме вільно як релігійне об’єднання, центром якого (канонічним та організаційним) залишаються органи управління в Москві.

Для відвернення такої небезпеки ми з групою депутатів зареєстрували у Верховній Раді України законопроєкт “Про забезпечення зміцнення національної безпеки у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій” (№8221), який одноголосно підтримали члени профільного комітету. Роз’яснення юридичного відділу УПЦ МП продемонстрували правильність ключових пропозицій нашого проєкту: пріоритетність питань національної безпеки у процесі заборони діяльності РПЦ в Україні; необхідність прямої заборони діяльності РПЦ в Україні; впорядкування ситуації в українському православ’ї згідно Томосу про автокефальний церковний устрій Православної Церкви в нашій державі.

Кіріл і РПЦ мають сидіти на лаві підсудних

В урядовому законопроєкті термін “національна безпека” не використовується, так само як в Пояснювальній записці до нього (один раз вживається термін “національні інтереси”, що юридично не те саме). Однак в “Роз’ясненнях” юридичного відділу УПЦ МП він використовується кілька разів з безапеляційною констатацією: захист національної безпеки не може бути підставою для заборони діяльності релігійної організації/об’єднання. І що підтвердженням цього начебто є норми міжнародного права.

Я вже аргументував (“Україна зобов’язана заборонити Російську православну церкву”. 7 грудня 2022 р.), що якраз Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод і судова практика ЄСПЛ просто зобов’язують нашу державу заборонити діяльність московської церкви. ЄСПЛ допускає обмеження в інтересах національної безпеки права на свободу совісті і релігії в контексті права на об’єднання (також релігійних об’єднань), бо гарантії права на свободу совісті та релігії (стаття 9) мають інтерпретуватися в контексті ст. 11 Конвенції. Обмеження запроваджуються законом за наявності обставин, що зробили такі обмеження необхідними для демократичного суспільства. Інтереси національної безпеки названі на першому місці.

ЄСПЛ уточнив, що “об’єднання, які займаються діяльністю, що суперечить цінностям Конвенції”, не можуть користуватися захистом її норм. Крім цього, “ніхто не повинен бути уповноважений покладатися на положення Конвенції для того, щоб послабити або знищити ідеали та цінності демократичного суспільства”. А щоб “гарантувати стабільність і ефективність демократичної системи, від держави може вимагатися вжиття конкретних заходів для свого захисту”. Такі настанови спрямовані “на забезпечення демократій засобами боротьби з діями та діяльністю, які знищують або неналежним чином обмежують основні права і свободи незалежно від того, чи ці дії або діяльність здійснюються державою”.

Чіткіше не можна. І саме застосування судової практики ЄСПЛ побоюється московська церква, бо якщо обґрунтувати заборону діяльності РПЦ в Україні потребами національної безпеки, тоді після схвалення відповідного закону при його оскарженні потрібно аргументувати, що московська церква під керівництвом патріарха Кіріла служить національній безпеці України, віддано підтримуючи ідеали і цінності демократичного суспільства.

Абсурд? Повний, тому речники УПЦ МП відчайдушно намагаються заперечити заборону діяльності московської церкви на підставі національної безпеки та інтересів демократичного суспільства. За попереднього керівництва такої ж позиції дотримувалася ДЕСС, яка самовіддано “адвокатувала” інтереси церкви митрополита Онуфрія.

Шанс, який не можна втратити

Завдання Москви та її посіпак в Україні – зберегти структури РПЦ в нашій державі, домогтися її покарання начебто за “порушення демократії, основних прав і свобод людини”. Тобто поставити все з ніг на голову. Тому нашим завданням є посадити (наразі заочно і символічно) Кіріла та РПЦ за допомогу РФ у збройній агресії проти України, заохочення її, виправдання та озброєння геноцидною ідеологією “русского міра”.

На жаль, готуючи законопроєкт №8371, уряд не пішов раціональним шляхом, обравши довший, складніший і такий, що може бути успішно оскаржений в українських та європейських судах. Бо судді ставитимуть запитання, чому наша держава не скористалася судовою практикою ЄСПЛ, натомість застосувала механізм релігієзнавчої експертизи. Механізм чітко не прописаний, релігієзнавча експертиза не обумовлена належними критеріями, афілійованість із Москвою не визначена дефініцією. Отже, “Роз’яснення” юридичного відділу УПЦ МП можуть мати певну юридичну силу.

І тому “Карфаген має бути зруйнований”. Для захисту української незалежності та демократії необхідно якомога скоріше ухвалити законопроєкт “Про забезпечення зміцнення національної безпеки у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій” (№8221).

Микита Потураєв, голова парламентського Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики (фракція “Слуга Народу”), допустив три варіанти вирішення проблеми: ухвалення урядового законопроєкту, прийняття законопроєкту №8221 або ж на їх основі розробка “комітетського” проєкту, який об’єднає обидві пропозиції.

Думаю, це реалістична підстава для конструктивної праці в парламенті, яка випливає з усвідомлення, що період загравання УПЦ МП із своєю “незалежністю”, “самостійністю” та “більшою автокефальністю”, ніж Православна Церква України, вже закінчився. Настав час реалізації нової стратегії – відвернення загроз для Української держави, її національної безпеки, розвитку демократії та захисту православних вірних від впливу “русского міра”.

Ми зобов’язані дати на це відповідь. Обґрунтовану юридично, у відповідності з міжнародним правом і судовою практикою ЄСПЛ. Для зміцнення національної безпеки, захисту свободи і демократії  та забезпечення православних вірних від втручання з боку Москви.

Джерело