Минув ще один день війни

Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Сьогодні виглянуло сонечко. Не надовго. Але землю трохи пригріло. В бушлаті стало парко. Але настрій помітно покращав.

Вдень довелося посидіти за кермом. Фронтові справи не припиняються ніколи.

Дорогою побачив, як у посадки заїжджали БМП. Їм легше їздити, вони на траках. Їм не страшна навіть така багнюка.

Вдалині проїхав танк – прямував надсилати окупантам “даруночки” певних калібрів.

Механіки заправили солярою. Поремствували, що багато роботи, через болото машини часто виходять з ладу.

Розвідники попрямували десь по своїх справах – у них їх завжди багато.

Гриміла канонада. Арта працює незалежно від погоди. Вибиває резерви, нищить ворога. Арті задачі ставлять у штабі, там робота кипить постійно. Отримати інформацію, проаналізувати, призначити підрозділи, віддати накази. Вигризти боєприпаси у тиловиків. І все інше потрібне бригаді.

Штабу бригади накази віддають з ОТУ, з Генштабу. Там теж кипить робота. Я прямо уявляю собі, як в одному залі над мапою радяться генерали Залужний, Шаптала, Муженко. Планують новий наступ. Новий розгром окупантів.
Коли? Коли треба. Знав би – не сказав би. Всьому свій час.

Цілий день ЗСУ воювали, ремонтувалися, лаялися, копали, чистили, милися, співали, планували, наказували, атакували.

І я, малесенька часточка цього величезного організму, приїхав на базу та прочитав ремства що “ЗСУ зупинилися”, “генерали тягнуть”, “батальйони загрузли” і подібне. Я посміхнувся.

Все в порядку. Минув ще один день війни. Кожен зробив те, на що здатний.

Автори