Саме зараз формується нація
На мою думку, саме зараз формується нація. Не гартується, а саме формується. Як з розчину формують залізобетонні плити та моноліт. Як з цегли та розчину цементу формують міцні стіни. Все, що ми раніше оптимістично називали формування нації, розбивалося об найдрібніші суперечки та навколополітичні срачі.
Сьогодні начебто всі єдині, а завтра вже ладні загризти один іншого. Частіше всього все розбивалося холодильником та телевізором. Розбивалося виходом із зони комфорту. Завжди було дві частини. Ті, хто стискали зуби, тягнули лямку, воювали, пахали, гинули, і ті, хто вічно нили та вимагали від перших комфорту, договоритися, дружити, перемовин і таке інше.
І як би це не було гірко, ждунів, в відсотковому еквіваленті, завжди було більше. Інколи якась подія їх мобілізувала та видирала зі сплячки, але ненадовго. Потім вони хотіли знову повертатися в свій манямірок з комфортом та дружбою з ворогами.
Зараз саме росіяни зробили максимальний внесок в формування нації і, не побоюсь пафосу, в національну ідею.
Якщо ще кілька років тому вона була абстрактна – “від’їбіться від нас”. То сьогодні це більш конкретно – “бо ми Українці”, “йобана гусьня” та “хороший росіянин…”, самі далі знаєте. Це дуже простий, базовий принцип національної самоідентифікації. Конкретний, короткий та ємний. Майже немає тих, хто ще не впевнений через кого і чому все так, як є сьогодні. Хто винен. І що треба робити.
Звісно, є якась кількість ждунів типу тих, хто протестував проти відключень, але то вже пил по зрівнянню з тим, які зсуви пройшли в головах людей. В ідеальному світі ждунів хотілося б відправити до тих, миру та дружби з ким вони чекають. Але ми живемо в реальному світі. Тому ні.
Але в основному всі розуміють, що є ми і є вони. Ніхто не хоче миритися. Ніхто не хоче домовлятися. Бо розуміють до чого це призведе. Що тепло та світло не з’являться, поки ми не почнемо перемагати на полі бою. Що якщо ми не переможемо, то всі загинемо або згинемо в таборах.
Тому просто робимо те, що треба для перемоги. Кожен на своєму місці. І пам’ятаємо, між нами та смертю стоїть лінія фронту.
Ілюстрація: Нікіта Тітов
