Зомбовані телевізором

Тамара Горіха Зерня

Цікаво, коли вони зрозуміють, що їх везуть в Україну не убивати, а убиватися? Чи ті, хто був здатен усвідомити, утекли в перші дні, а лишилися такі, яким уже не дійде?

Я була дитиною під час Афганістану. Пам’ятаю, що ми у школі складали посилки з мила і шкарпеток для “наших воїнів”, які виконують “інтернаціональний долг”. Вчителька сказала, ми принесли по милу без жодних запитань. Точно так, як зараз приносять російські діти у свої школи.

Мені досі цікаво, куди київське управління освіти поділо стільки мила? Чи це була відповідальність райкому партії? Напевно, досі комуняцькі діди ним миються і на OLX продають.

Пам’ятаю день, коли ми всією сім’єю дивилися детектив Агати Крісті. Це була така рідкість і таке щастя на той час, запам’яталося на все життя. По одній серії на тиждень.

І от показ перервали для термінового звернення Горбачова. Не передати словами, як батьки злякалися, одна думка – ядерна війна, на нас напали американці. А він оголосив про виведення військ з Афганістану. Дорослі плакали, а я розстроїлася, бо фільм так і не відновили.

Це все було у минулому житті, ми відтоді сто разів переродилися і змінилися. А вони так і лишилися біля того самого телевізора.

Автори