Херсонське рукотворне диво (фото)

Вікторія Сюмар

В день такої великої радості, я все ж думаю про горе… Стільки горя? Для чого? Для кого? Навіщо?!

Нахріна ви прийшли і принесли стільки горя? Нахріна ви підірвали все в Херсоні? Щоби що?

Це помста кому? Собі за власні слабкість і дурість?

Ми все відновимо, але про вас нам і світові вже точно все зрозуміло…

Я думаю про справедливе приниження росії, яка вже нікому і ніколи не буде здаватися «сильною імперією», яка сама, власними руками поховала і міф про «сілу русского оружія», і власне майбутнє.

Я думаю про те, що ці дикі люди вкрали в нас останні сто (а то і чотириста) років для нормального європейського розвитку і хотіли вкрасти багато наступних років. Бо не здатні нічого розвивати, а можуть лише вбивати і знищувати.

Я думаю, наскільки абсурдною є ця війна, яка вже вбила сотні тисяч людей. Заради вавки в голові якогось неуча в історії, який хотів потішити своє імперське самолюбство…

Я думаю, яке принизливе, але справедливе покарання вони зараз отримують…

Гойда, чмошники. Гойда, валіть з нашої землі і з нашого життя. Навіки.

Я думаю… а в очах сльози…


Юрій Гудименко

Ми побачимо, як вони так само уйобуватимуть із нашого Криму. На лодках, вздовж знищеного Кримського мосту.

Ми побачимо, як їхні блогери у телеграмі будуть писати тужливі пости про «Ялта, мы ещё вернёмся» і нести іншу патріотичну пургу.

Побачимо, як росіяни вивозять пам’ятник Нахімову з Севастополя і кидають своїх солдатів там само.

Побачимо, як вони самі знімають свої прапори перед втечею. Всі не встигнуть – ні втекти, ні прапори.

Побачимо, як бійці ЗСУ, брудні, скривавлені, спітнілі, підіймають чисті та охайні синьо-жовті знамена у селах вздовж кримського узбережжя.

Ми побачимо це, бо так буде. Бо ми їбошимо як прокляті заради цього.

Їбаште, котики. Їбаште. Наближайте цей день.
Ведіть себе погано.

Ілюстрація: Вадим Пустильник


Кирило Данильченко

А забавно сейчас, наверное, почитать Шария с его российскими спутниками и коренными переломами.
Яшу Кедми, с его “возьмем Одессу к сентябрю”.
Полистать программы по свозу учителей и “выкиньте уже украинские учебники, больше они вам не пригодятся”.
Подоляку из бани с его летней наступательной кампанией и стрелочками.

Жаль нет времени.

А у кого есть час і натхнення можно, конечно, написывать россиянам про раков и про Крым следующий. Но стоит идти в мамские чатики мобиков, в домовые чатики, в группы, где собираются ждущие обмена, кто собирает тампоны и ватники русским витязям.

И, конечно, договорняк. Поменяли Херсон на зерновые соглашения.
Конечно, без выстрела сдать областной центр – это оно.
Сама я дочь офицера, очевидно же, что опять Хасавюрт.

Пока не вычистят всех средних и высших офицеров с украинскими корнями, так и будет продолжаться. И крымских перебежчиков – предавший однажды, предаст еще раз. И потери тыкать, а их хватает, – знаем мы этот жест доброй воли, опять как в Харькове. Дурят народ и царя обманывают.

Потому что уже за сотню полезло трофеев – то, что не завелось, на домкратах стояло во второй линии в качестве дома для отделения, починим завтра-завтра, а потом уже и пора валить.

Это не меньше, чем за новогодний штурм Грозного. Который тогда сильно потряс российское общество. А сейчас булькают только соплями про “по плану совершили маневр”.

Конечно, бросили наших мальчиков, бросили людей, которые нам доверились, на референдум вышли, там она гидра предательства, аж в Кремль запустила тентакли.

Ой, бабоньки, а мой-то тоже пошел в СВО. Как он там, зайчик, топает сейчас ножками по понтону? Да и есть ли у него ножки?

Как же это в русском городе взорвали котельные и телевышку, какой же враг это приказал? Значит, теперь там уже и не русские вовсе? Так может и в Крыму не русские?

Разлом первый пройдет там – среди тех, кто встал с дивана насильно, кто потерял в комфорте, но вместо побед получил только палатки, кашу подгоревшую на кострах и простатит. И сказки для долбоебов по телевизору.

Сорвет резьбу рано или поздно.


Дмитро “Калинчук” Вовнянко

По Херсону. Скажу коротко. Це справжнє диво. Сам факт того, що окупанти втекли самі, я навіть не знаю з чим порівняти.

Ви просто подумайте. Маріуполь українські бійці обороняли майже три місяці. У Херсоні оборонятися теж було можна. Ми бачили ознаки підготовки росіян до вуличних боїв. Забезпечувати в разі таких боїв їх було б набагато простіше ніж оточений Маріуполь.

А ще Берислав, Козацьке… Теж населенні пункти. Теж було, де зачепитися. А ще села… А ще посеред степу чимало зрошувальних каналів, кожен – типовий протитанковий рів.

Ворог мав, де оборонятися. Але ворог втік. Ганебно втік.

Як так сталося? Відповідь очевидна, ворога примусили втекти. Ворогу зламали шляхи забезпечення плацдарму в Херсоні. Ворога довбали по всіх напрямках. Ворога знесилили.

Я НІКОЛИ не повірю, що російські генерали пожаліли своїх солдат. Тим більше що пожаліли “інтелектуали” на кшталт Суровікіна. Якщо вони вивели війська, це означає одне – їх оборона мала обвалитися в будь-яку мить. Нові підрозділи заходити явно відмовлялися, тягнули час і відверто саботували накази. А ті, хто були на правому березі, ще трохи і почали б неорганізовану втечу. Забили б переправи.

Так чи не так, але гляньте на цивільних на вулицях Херсону, Берислава та сусідніх сіл. Якби дійшло до вуличних боїв, в т. ч. через затори на переправах, багато з них загинули б.

Той факт, що окупанти самі підірвали за собою мости (тобто контрнаступ вони навіть не планують), свідчить чітко – деморалізація там сягнула загрозливих меж.

Командування ЗСУ продемонструвало справжній геній військового мистецтва. Воно не влаштувало в Херсоні “сталінград”. Воно створило умови, за яких окупанти з Херсону просто втекли. Місто повернулося до України, так, пограбоване, але більш-менш ціле.

Генерали Залужний, Шаптала, Муженко та інші продовжують записувати свої імена в світову історію.

Сьогодні звільнено Херсон. Героям слава!


Anna Amargo

На постамент перед держбудівлею в Херсоні принесли, очевидно, збиті зі стін чи воріт якихось установ ще навесні тризуби, таблички з прапорами і емблему Нацгвардії, здається ще щось. Із того, що я роздивилась.

Тобто люди тоді це забирали й ховали десь в себе, попри страх і ризик.

Це те, від чого аж боляче зубам. Бо це Символи Надії, й колись це теж буде в книжках різноманітних магічних поруч з Символами, які уже є там.

Автори
, , , ,