Про довічну суперечку слов’ян

Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Якийсь час тому один з головних посіпак Путіна, міністр іноземних справ РФ Сергій Лавров з’явився на російському телебаченні в ролику, де він читав вірш Пушкіна «Клєвєтнікам Росії». Це треба процитувати.

“Что возмутило вас? волнения Литвы?
Оставьте: это спор славян между собою,
Домашний, старый спор, уж взвешенный судьбою,
Вопрос, которого не разрешите вы”.

Було б до лампочки, що там написав колись російський поет, і що цитує Лавров, якби та сама теза не проскакувала час від часу від наших громадян. Мовляв, війна України і Росії – це «домашня суперечка», тому Заходу не треба втручатися. Твердження це від початку до кінця – брехня і міф.

По факту не існує ніяких «домашніх суперечок» між державами. Швеція і Данія не те що близькі скандинавські народи, вони до складу єдиної імперії колись входили. Тим не менш історія знає цілу низку датсько-шведських війн, одну з яких виграв король Карл ХІІ за допомоги (треба ж таке!) британського флоту. Данії тоді вистачило розуму не волати про «довічну суперечку скандинавів між собою».

Правда така. З чотирьох великих слов’янських держав – Україна, Білорусь (у минулому Литва), Польща і Росія – кожна в різний період була регіональним лідером Східної Європи. З цього факту ще в часи царату був зроблений карколомний пропагандистський висновок, ніби слов’янські народи кожен спробував лідерство, перш ніж злитися в єдиному казані Російської Імперії. Тоді під цією тезою не те що права на Україну заявляли – виправдовували окупацію «Привіслянського краю». Так на московсько-імперському сленгу тоді називали Польщу.

Закінчилося для Москви все це початком розвалу їхньої імперії, який триває ще й досі.

Проте. У тому самому вірші Пушкіна є такі рядки:

“Оставьте нас: вы не читали
Сии кровавые скрижали;
Вам непонятна, вам чужда
Сия семейная вражда”.

У перекладі на людську це перекладається: «Захід не допомагай Україні, то не твоя справа». Але. Чи дотримувалася сама Москва того самого принципу, коли ішлося про її протистояння з Білоруссю, Польщею або Україною? Відповідь – не дотримувалася. Ба більше, коли було треба підключити той самий Захід проти України, для Москви це було нормою.

У 1918 р. Більшовики змогли увірватися до Харкова завдяки тому, що в середині міста проти вояків Запорізького корпусу армії УНР виступив німецький гарнізон, який ще не встиг виїхати. Нацькувати німців на українців для росіян було нормою, про «домашній спор» вони миттю забули. Не подобається приклад більшовиків? Давайте згадаємо, як білогвардійці Денікіна нацьковували проти України Антанту у 1919 р., та так, що на піку епідемії тифу Британія і Франція перекрили поставку до України через Румунію вже закуплених ліків. «Домашній спор», ви ж розумієте?

Нарешті. Давайте згадаємо з чого почалося посилення Росії? Почалося воно з того, що британський мореплавець Річард Ченслор відкрив морський шлях до Архангельська навколо Скандинавії. З того почалася торгівля Московії та Британії. З Московії до Англійського королівства попливли масово деревина, льняна тканина, конопляне прядиво (з них будували знаменитий британський флот), віск та чавун, а назад попливли предмети розкошів, золото і… зброя. Багато зброї. Саме так насправді Москва відбилася від Речі Посполитої під час «Смутного часу». А Річ Посполита тоді – це Польща, Україна і Білорусь разом. Прикладів таких – море.

У 1812 р. Британія заплатила Росії по 12 гіней (якщо не помиляюся) за кожного російського солдата, Британії була потрібна перемога над Бонапартом. У Другу Світову війну СРСР програв би, якби не ленд-ліз із Британії, Канади та США. Бог з нею зі зброєю, совку у 1943 р. голод загрожував, його уникли завдяки американському «спаму» – тушонці. І не тільки.

Тож забудьте. Нема ніяких домашніх суперечок. Є звичайна війна між державами. Війна в якій кожному вільно обирати собі союзників. І в якій світ на боці України.

Автори