Чи зважиться кремль на мобілізацію

Тетяна Кохановська

В рашці зараз точиться багато розмов про мобілізацію. Якщо до розгрому на Харківщині про неї розводилися виключно упороті – такий собі колективний гіркін, то зараз пробні кулі запускають вже офіційні особи, наприклад, нафталінний коммі зюганов, і не по телеграм-каналах, а цілком собі в держдумі. Втім, поки з АП незмінно лунають окрики. Але все ж таки обговорення мобілізації – на порядку денному.

Що це означає? Експерти кажуть – кремль промацує тему. Хоче подивитися ставлення дорогіх росіян. Але поки не зважується ані зголоситися, ані повністю закрити тему.

(Можливо, коли х*йло повернеться з саміта ШОС в Самарканді, на щось зважиться, по результатах розмови з китайським Сі).

А ще ці розмови підтримує армійське керівництво, думаю, з розрахунку на те, що кремліни не зважаться, і тоді генерали скажуть: нуашо, ми ж вам казали – ставте під рушниці примусово, інакше ми не переможемо. Ви не зважилися – ну то не нарікайте…

Втім, я думаю, що навіть якщо засцуть зараз, то рано чи пізно все одно перейдуть і на цю гидоту. Ну бо в добровільну мобілізацію не вміють ані ЗС РФ з її совковою системою воєнкоматів, ані самі дорогіє росіяне, які звикли робити щось виключно з-під палки.

Прикметно, що експертна частина упоротих вже почала казати, що, мовляв, момент упущений. Треба було раніше, доки були офіцери, аби мобілізованих навчати, зброя, військові спеціалісти для формування різних там спеціалізованих підрозділів – інженерні війська, зв’язок, артилеристи, зрештою, спецура для проривів. А тепер, мовляв, все це витрачене з малою ефективністю. А з простих росіян можна хіба що наформувати гарматне м’ясо на кшталт мобіків з луганди.

Чи треба нам хвилюватися? Ну… Це, звісно, тривалість війни збільшить. Але з іншого боку, унеможливить для рашки опцію вистрибнути з війни, коли їм закортить, шляхом дипломатичного врегулювання, простіше кажучи, договорняків. Ну або зробить ціну такого вистрибування неприйнятною.

Чому? Бо їм доведеться тоді назвати війну війною. Це ж про спеціальну операцію можна сказати, коли заманеться, “Цілі досягнуто” і, зробивши морду цеглиною, все згорнути. А війну можна або виграти, або програти. З тим чи іншим ступенем розгромності.

Зараз, доки в ній беруть участь росіянці більш-менш з власного вибору – профіки чи добровольці, решті суспільства, по великому рахунку, піхуй, чим там завершаться ігри начальства у велич. А от коли їх поженуть копняками воювати, а потім все одно програють – о, тоді геть інші справи.

Не кажучи вже про те, що є ж причини, чому х*йло і ко бояться мобілізації. Вони прості і кришталево зрозумілі.

По-перше, свій народець вони знають. Легкі перемоги й територіальні надбання, які далися задурно, народцю подобаються: див. ефект кримнаша. Коли само до рук впало, – можна і в патріотичний угар. Але коли треба впиратися, вигризати, платити працею, потом, кров’ю, – ні, таке народець геть не любить.

Ну і по-друге. Народець цей поєднаний з владою специфічними почуттями любові-ненависті. Які легко переходять одне в інше. Ми не уявляємо, що це таке, бо в нас такого і близько немає. На дні їхньої народної душі і під дрімотним шаром ситості нульових, і під розжареною коркою агресивно-патріотичного амоку десятих все одно лежить глибинна суть: ненависть до “господ”. Прагнення “всьо атнять і падєліть”. А в процесі розвішати на стовпах цих хазяїв життя. Вона виривається час від часу, інколи дикими кривавими бунтами, інколи підтримкою охлократичних політиків. Але ніколи не вищезає. Не вірите? Подивіться на живучість в їхньому політикумі коммі чи ще більш диких платформ як ЛДПР.

Чи хочуть будити цю стихію нові еліти родом із гебні? Ну авжеж ні. Вони ж вже давно приміряли на себе панські шати. Розмови про те, що силовики – це новітнє дворянство, почалися ще в нульові.

Думаю, що страхи рашко-еліт цілком обґрунтовані. І якщо вони під тиском невблаганної логіки війни на мобілізацію таки зважаться, це надійно поховає рашку, таку, як ми її знаємо.

Тобто нам це дасться більшими і тривалішими зусиллями, але й результат буде повніший й остаточніший.

Тому флегматично спостерігаємо. Підтримуємо ЗСУ. Працюємо на перемогу.

Автори