Діджиталізація здорової людини, або Як це працює у Швеції
А поки вітчизняні жижиталізатори збираються навчати цифровізації Естонію, я розкажу про діджиталізацію здорової людини – як це працює у Швеції.
Спойлер: шведська система заснована на зовсім інших принципах: децентралізація, державно-приватне партнерство, делегування функцій держави приватному сектору, дуже відповідальний та суто професійний підхід до безпеки користувачів. А, ну як у нас.
Serhii Poznii вже давно мешкає у Швеції, але я його часто бачу у коментах під різними дописами про проблеми української цифровізації.
І ось нарешті він опублікував велике власне дослідження, в якому детально розписав, як влаштована система цифрових послуг у Швеції, і у чому полягає суттєва різниця з сучасною Україною.
Ґрунтовна робота, багато прикладів, скріншотів, навіть пояснень технічних деталей – але дуууже великий матеріал і написано трохи важкувато, «по-науковому», тому я спробую переказати спрощено. На свій хлопський розум і звісно, без погодження з автором 😉.
Почну з того, що, за даними пана Сергія, у Швеції існують 20-30 приватних, державних та напів-державних додатків, що виконують функції, які в Україні зібрані в один державний додаток. «Це ж зручно – все в одному місці», – скаже Дія-фанат, ставлячи на капот автомобіля барсетку з паспортом, правами, грошима, смартфоном з Дією, ключами та довідкою з воєнкомату. Але у Швеції вважають інакше.
Або ось Bank-ID. У Швеції він також є, але знов-таки побудований та працює на дещо інших, більш безпечних принципах. І – о ужос! – авторизація вимагає паперових/пластикових документів. А сам сервіс створений та підтримується банківським консорціумом, а не державним банківським регулятором.
Окремі додатки мають шведські Податкова служба, Служба зайнятості, Фонд соціального страхування та інші державні установи.
Окремий сервіс (Kivra) – для рахунків, електронних листів з держорганів, повідомлень, квитанцій, тощо.
У служби порятунку 112 – також свій додаток, через який можна відправити свої поточні координати.
Для Міністерства освіти та усіх учнів, студентів, їхніх батьків, викладачів існує кілька різних додатків. В них розклад занять, меню шкільної їдальні, пряма комунікація між батьками та вчителями.
Звісно, кілька дуже зручних та корисних транспортних додатків.
Додатково дізнався, що у Швеції існує власна автономна, окрема від Інтернет мережа, через яку працюють критична інфраструктура, державне управління, енергетика та військові. Цікаво.
Рівень довіри та свідомості учасників також є важливим елементом роботи системи мікротранзакцій та платежів. Часто вуличному торговцю покупець просто показує екран свого смартфону з підтвердженням платежу. Це показник високого рівня довіри громадян до законодавчої та правоохоронної системи. Які дійсно працюють в інтересах громадян, а не лише політиків.
І вся ця багато-компонентна система успішно працює у Швеції вже багато років. Тобто твердження «дієвих» про «ми перші у Світі» – м’яко кажучи, «дещо перебільшені» ©. З точки зору розвинутості цифрового ринку, звісно. А от з точки зору містечковості концепції та криворукості виконання – так, тут беззаперечне світове лідерство.
Загалом же шведський цифровий ринок формують, регулюють та реалізують стратегію розвитку 32 (тридцять дві!) інституції, переважно – некомерційні. В Україні все – один державний (!) орган (не хочу вголос його називати).
Окремо звертаю увагу допитливих громадян та егегей-цифровізаторів на заключний розділ з висновками.
Особисто мені сподобався короткий історичний екскурс по історії української корупційної інформатизації / цифровізації, у тому числі останніх трьох років 😉.
А на останніх реченнях взагалі читав зі сльозами розчулення на очах (переклад мій):
«… Можна вручити шимпанзе смартфон і навіть навчити «користуватися» деякими аппсами (додатками – КК), але смартфон в руках шимпанзе не перетворює його у Homo Sapiens. Ніякий аппс не виправить ані системних проблем держави, ані, тим більше, проблем громадян в цій державі. Зате може додати нових. Вже не кажучи про те, що концепт «держава в смартфоні» є фікцією. Неможливо «державу» запхнути у смартфон. Держава – не аппс. Можна (і потрібно) смартфон підключити до держави. Але для цього держава повинна мати те, до чого можна підключитися».
Дякую, пане Сергію. І за велику роботу, і за чесність.
P.S.: Також для поціновувачів жанру в стилі #FRD рекомендую майже детективну історію від пана Сергія про епічну боротьбу одинака проти шведської державної діджиталізації.
* * *
В продовження теми про цифровізацію у Швеції, і чим вона кардинально відрізняється від вітчизняної хyяк-хyяк-жижиталізації.
Мій попередній допис на цю тему (див. вище – ред.) прочитав мій давній товариш та колега Олексій Барановський, який наразі мешкає у Швеції. Ми з ним багато про що поспілкувалися у месенджері (не завжди цензурно), але його думки щодо його особистого досвіду виживання на цифровому ринку Швеції я вважаю правильним навести дослівно (з дозволу автора).
«…Значить так, постулати:
1. Підписуюсь під кожним словом.
2. Автор не розповів доволі важливу тему, яка присвячується основі основ електронних послуг в Швеції – BankID. (Мається на увазі автор дослідження, на яке я посилався – Сергій Позній, хоча, як на мене, тема розкрита досить детально, але то таке – КК).
Ну, по-перше, дійсно, BankID – проект консорціуму банків Швеції, але ж цих банків до 10 лише. З основних: Swedbank, SEB, Nordea, Handelsbanken.
По-друге, для отримання BankID вам знадобиться рахунок у банку, а тут і криється найбільша пастка, яку шведи змогли уникнути, а українці ще ні: просто так рахунок не відкривають. Тобто ви не можете прийти в банк і сказати: “Я хочу рахунок!”.
Існує дві певних вимоги, якім ви маєте відповідати: мати необхідні документи та довести, що вам реально треба рахунок.
Давайте поки що опустимо необхідні документи, бо це надовго, і почнемо з доведення необхідності.
Я відкривав два типи рахунків: особистий та комерційний (аналог ФОП).
Щоб відкрити офіційний рахунок довелося прикладати контракт з місця роботи та сертифікат, який підтверджує, що я все ще працюю на цьому місці. Моя дружина не працює в Швеції, але отримала місце на магістерській програмі в університеті. Її переписка з банком вартує окремої історії:
– Хочу відкрити рахунок у вашому банку!
– А навіщо вам?
– Ну, буду працювати, а зараз працюю віддалено на українську компанію.
– Ми боїмося, що українська компанія сюди гроші не перерахує, коли будете працювати локально, приходьте.
– Я студентка ВНЗ, я маю право отримувати стипендію від держави!
– Наведіть, будь-ласка, підтвердження, що ви будете отримувати стипендію, тобто рішення комісії.
– Я мати дитини до 18 років, я маю отримувати щомісячні виплати від försäkringskassan (фонд соціального страхування)
– Це дійсно так. Чекаємо вас у четверг через два тижні для оформлення вам рахунку.
Щодо відкриття комерційного рахунку, то передумовою є наявність особистого, а ще й доведення того, що у вас реально є або бізнес-план, або вже існуючі контракти з контрагентами. Мені довелось прикладати.
А тепер перейдемо до документів. Основною особливістю BankID є його універсальність в Швеції. Аналогів майже немає і не буде. Тому банки надвідповідально відносяться до політики Know Your Client (це було вже зрозуміло з попередньої частини).
Щоб отримати рахунок в банку ви маєте надати:
– Personnumer (аналог ІНН).
– Дозвіл на проживання (якщо ви не місцевий) з біометричними даними.
– SwedishID – аналог паспортної картки з біометричними даними.
Без будь-якого документа вам відмовлять. Так, існують виключення, але тоді й великі обмеження. Наприклад, ви можете отримати рахунок без SwedishID, але тоді ні BankID, ні Swish не побачите. Прецеденти відомі.
Але цікавий сам процес отримання всіх документів.
Дозвіл на проживання – оформлюється в міграційній службі або посольствах, вимагає особистої присутності, вимагає надання біометричних даних (зберігаються в документі-картці) та наявності формальних документів (по процесу).
Personnumer – оформлюється в податковій службі, передумовою є наявність дозволу на проживання, вимагає особистої присутності.
SwedishID – оформлюється в податковій службі, передумовою є наявність дозволу на проживання ТА personnumer, вимагає надання біометричних даних (зберігаються в документі-картці).
І лише з цим набором формальних документів + доведення необхідності ви можете отримати рахунок та отримати BankID.
Поріг входження великий, але далі все доволі просто…
Це я ще про час очікування не казав, очікування саме на візити 🙂 – два тижні, це мінімум.
Знову ж таки, це просто фільтр… Щоб люди відповідально відносилися.
А не як у нас:
два кліка – рахунок,
три кліка – BankID,
4 кліка – шахрайський кредит…»
Ось така історія від реального користувача шведських досягнень цифровізації.
Які він, висококваліфікований фахівець з кібербезпеки, оцінює не інакше як Golden Case.
І цей шведський досвід було б ой як незле вивчити у нас в Україні, причому ДО початку масштабної примусової цифровізації.
Але ж коли його вивчати: треба прикручувати нові функції до Дії, розповідати про «вистояли у кібервійні», доповідати начальнику про нові «швидкі перемоги» та повчати Естонію цифровізації. Не на часі, давайте після війни, треба хоч шось робити, дудос-дудос.
Якось так склалося, що рішення національного масштабу у країні приймають піддослідні Девіда Даннінга та Джастіна Крюгера.
