Переписування минулого – небезпечна шиза
Запам‘ятайте одну річ. Важливу дуже. Коли ми говоримо про минуле – оцінюємо об’єктивно.
Любила людина когось, не любила. Головне – що робила.
Якщо певний персонаж приносив користь, це добре. Не любив нас? Дивіться, що зробив, а вже потім на особисте.
Грушевський любив Україну. От класний дядько був, розумний. Але його недолугий підхід до оцінки ризиків призвів нас до катастрофи. Він бачив монстра. І вирішив, що з ним можна по-сучасному. Ну то як? Допомогла любов? Замінила все? База, авжеж? Відповідайте пізніше – бажано на роковини Крут.
Грушевський є маркером. Бо в нас зате немає купюр із Скоропадським. А з цим – є.
Любив, не любив. Головне – що зроблено твоїми руками. Бо якщо кожного діяча оцінювати по його моралі, виходить зовсім інша картинка. Я б сказав, відірвана від реальності розпеченими щипцями: такі рани не заростають, навіть якщо поверх натягнути вишиванку.
Всі любов‘ю аж на штани бризкають. Цього мало.
Зараз підкажу, але це боляче. Ми топ-держава? Давно в НАТО? Мо, в Євросоюзі разом із поляками хазяйнуємо? А як там армія поживала, поки не гахнуло від Росії по кумполу?
Ми не «топ», а лише мріємо про цей статус. Ми не в НАТО. Ми не в Євросоюзі, а лише йдемо туди. Армія взагалі була в такий сраці, що тепер навіть згадати страшно. Але ж нічого. Бо всі, хто вбивав державу, напевне, дуже її любили.
Годівничку завжди люблять. Особливо свині. Їх вистачало. Але ж любили, ну. Може, поки пиляли оборонку та клали Україну під «Росукренерго», навіть писали думи під бандуру. Або ні.
Головне, що державу вбивали.
Скажіть чесно, з таким прикладом мораль трошки віддаляється? Ну то я нагадаю, що УНР прої*али люди, які теж несамовито любили Україну. Одне іншому не заважає.
Поки ми шукаємо тих, хто не так нас називав, поряд реальна загроза. Більш зубаста.
Можете чистити пам’ятники. Я-то буду проти, бо без подвійних стандартів слідом за Булгаковим нах*й полетить і Шевченко. А я б цього не хотів. Та що з мене взяти. Головне, що вам будуть вдячні свині. Їм же легше.
А я даватиму оцінку по факту. Є користь? Круто. Немає? Пішов нах*й з очей моїх. І мені чхати, чи любиш ти державу, аби робив щось. Говорити я й сам навчений.
Інакше ми виховаємо нових довбойо*ів. Свиней, які все жбурляють у багно й потім дуже переживають із даного приводу.
Винниченко дуже тужив із Європи. А чому? Бо просрав тут усе, що так любив. Ну то дякую соціалісту-затійнику, українцям від його моралі дуже полегшало. Надто під час репресій. Пасіба.
Ми не в санта-барбарі, щоб любов шукати. Дорослішайте.
Нам потрібні профі. Потрібні люди, що шарять ціну незалежності. А як пам’ятники обсцикати на морозі, вибачте, не ті двері, йдіть нах*й.
Навколо нас світ, що саме змінюється. Тут треба собі місце знайти, а не гасати з вереском про якесь «не таке минуле». Я вам так скажу: якщо пожити століттями під імперією, це не викреслиш з історії. Інакше минулого тупо не лишиться.
Інші держави живуть із цим. І ми маємо. Cancel Culture рекомендую лишити в тому, чим її придумали. Тобто десь у сраці.
І тут немає поезії. Мені срати на суцільну любов до неньки без результату. Рахунок на табло. Або в табло.
* * *
24 лютого на нас напали росіяни, для обґрунтування напаявши жахливої єресі під соусом історії. Насправді, просто єресі. Ви це точно пам’ятаєте.
Путін розповідав, що Україну створив Ленін. Це не на хвилинку мозок затуманило, ні: МЗС РФ давно втирає про тисячолітню російську цивілізацію. Ох, як тупо.
Отак взяли й вписали сучасний суб’єкт до старих часів. А просто так. Па пріколу. У них і Кий, мабуть, Елджея слухав.
Виглядало б кумедно, якби не війна. Переписування минулого – це небезпечна шиза. Або вірус. Наче щось дрібне. Та як із колби вирветься, ховайся в жито.
Переписування на рівні держави – вже злочин. Проти науки? Так. А ще проти майбутнього. Ти ж береш і нахабно брешеш. І хочеш, щоб потім цілі покоління вірили, що Малюта Скуратов був філантропом. Та насправді він був конченим покидьком. А от ти взяв і переписав. Ги-ги.
Усвідомлення минулого важливе. Я хочу, аби в моєї держави нарешті все вийшло. Та для цього треба мислити дуже тверезо.
Знати, що ти не Супермен, а нащадок тих, хто пережив СРСР. І поколінь кріпаків. Та не тільки їх. Ще ти далекий нащадок Київської Русі. Може, й інших народів, які вливались на нашу територію з роками.
Це дуже важка доля. І ми точно не маємо жодного морального права щось у ній «виправляти».
Хто ми такі? Бог, суддя чи машина часу? Ми – нащадки, яким треба працювати над тим, аби наступні покоління нами пишались. Серед нас немає богів чи напівбогів. А той, хто лізе таким займатись, стає на один щабель із Путіним.
Тільки Україну ніякий Ленін не вигадував. І ми це показали.
Не знаєш історію? Не лізь.
