Заламування рук і срачі не на часі

Роман Донік

На жаль, ми дуже любимо все спрощувати. І спрощуємо. Ми навіть не намагаємося зрозуміти, по якому краю досі йдемо. Замість цього якісь нескінченні срачі. Чи то така самотерапія? По-українські. ХЗ. Почав по діагоналі читати стрічку. Нерви здають. Таке враження, що дійсно щось вимикаєтеся в головах. Хоча ось воно, поряд. Вся інформація лежить.

Вся картина світу, в якій у нас таке хитке положення.

Просто пост на сторінці Головнокомандувача ЗСУ від 16 серпня. Два абзаци. Цитати:

“Зауважив, що по всій лінії фронту противник продовжує наступати. При цьому здійснює близько 700-800 обстрілів наших позицій щодня, застосовуючи від 40 до 60 тисяч боєприпасів. Основні зусилля зосереджує на витісненні наших військ із Донецької області. Найбільш напружена ситуація зараз на напрямку Авдіївка-Піски-Марʼїнка”.
“Подякував генералу Ейру за допомогу, особливо в підготовці наших військових. В умовах важких бойових дій ми відчуваємо брак викладацького складу, адже всі, хто можуть тримати зброю і вміють воювати, знаходяться у бойових порядках”.

“По всій лінії фронту противник продовжує наступати. Обстріли наших позицій щодня, застосовуючи від 40 до 60 тисяч боєприпасів”. Треба просто розуміти це. Противник продовжує наступати. Застосовуючи до 60 тис боєприпасів. Просто зафіксуйте це. Просто усвідомте це.

“Ситуація напружена, але повністю контрольована”, це не значить, що ми перемагаємо. Це значить, що в нас є десь резерви, які ціною великих втрат не допустять просування до визначених рубежів. До рубежів, які визначені важливими сьогодні. Просто у ворога не буде сил. Бо ми його знекровимо ціною своїх втрат. Це на сьогодні. А що буде завтра, ще нічого не ясно. І нема іншого вирішення цього питання на війні. Тільки наносити ураження ворогу та нести втрати. Бо це не кіно.

Під Ізюмом ворог вчора намагався атакувати силами танкового батальйону при підтримці піхоти. В Бахмуті пекло. За Піски взагалі мовчу. Інтенсивність боїв така, що не те що поїсти, в туалет по маленькому ніколи сходити. Зате в соцмережах адіще срачове. Що з нами, люди?

І зразу наступний абзац. Про підготовку. Всім же зрозуміло, про що там? Про підготовку військових. За кордоном. Вам треба пояснювати чому в нас не вистачає зараз підготовлених військових? Чи ви самі то все розумієте? Закінчуються підготовлені військові. Не вистачає їх. Всі розуміють, чому? І тут не до заламування рук. Бо все ще питання виживання держави відкрите. Чи справді думаєте, що ворог, якщо буде мати сили та перевагу, просто зупиниться на якихось умовних кордонах та не спробує йти далі? Відмовиться від планів? Правда? Ну от хоча б одну причину назвіть? То чому на більшій частині України склалося враження, що війна то вже десь там далеко локалізована, та вже час влаштовувати срачі?

Я, правда, не розумію. Чи то я собі намалював таку картинку, мотаючись між Ізюмським напрямком, Бахмутом, Харковом та навчанням командирів піхотних відділень, чи то люди в більшості своїй роблять “чік, я в домікє”.

В нас не вистачає часу, нервів та сил. Потім заходиш у соцмережі, а тут 3,14здєць якийсь. По іншому не назвеш.

Розумієте, в нас зараз війна в самому активному процесі. Це та війна, про яку ми нічого не знали навіть із історії. Навіть якщо добре вчили історію. Бо це все стосується нас особисто. Кожного. Бо вбивають нас. Наших знайомих та оточуючих. Руйнують наші домівки. Це потім історики ідеалізують кожного з нас, кожного загиблого та опишуть, як надлюдськими зусиллями ми всі разом… І ціна, якою те все далося, нікого не буде шокувати. Бо буде суха статистика. Тисяча туди, три тисячі туди, плюс мінус десять тисяч там.

Це завжди так в книжках працює. Коли вмикають героїчний епос. І всі будуть пишатися. Бо ми з вами про героїзм багато читали, поки не прийшов наш час жити під час цього героїзму. І з’ясувалося, що, за статистикою, живі, близькі нам люди, які ще вчора були, а сьогодні більше ніколи не будуть.

І сьогодні ще не край. Ще нічого остаточно не вирішено. Ворог наступає, а в нас брак підготовлених людей. Оце проста істина, на яку ми не хочемо зважати. Я не знаю, де взяти час та сил, щоб робити більше. Правда, не знаю. Бо поки не бачу перелому на краще. А втому бачу. Нехватку всього бачу. Нестачу бачу. Людей, які втомилися від “війни”, бачу. Тільки війна не закінчиться через те, що ми від неї втомилися. Поки вона, війна, не втомиться через нас, вона не закінчиться. Поки ворог не закінчиться до критичного рівня, вона не втомиться.

Автори