Чому не вертаються бумеранги

Іван Хомяк

Кожного разу, коли я повертаюся на роботу, мене насамперед запитують про майбутнє. Що я можу сказати? Коли це все кінчиться? Питання не в тому, який я маю прогноз. Насправді, люди хочуть почути, що за кілька годин, ну, максимум, до вечора, настане перемога, а завтра зранку ми почнемо жити, як до війни, тільки краще. Я віджартовуюсь і говорю усілякі нісенітниці. Я не хочу нікого деморалізувати.

Віра в краще майбутнє занурює нас у світ ілюзій, але водночас обезболює наші душевні рани. Саме тому зараз усілякі гадалки з картами таро та без них збирають на свої стрими багатотисячні аудиторії. Я їх послухав. Молодці, переказ тієї ж, що в мене стрічки новин, постійне тикання пальцем в небо та часте повторення 50 на 50. Це як в Остапа Вишні: «Як не вмреш, голубонька, то жива будеш».

До речі, позавчорашня коростенська паніка була спричинена з поміж іншого двома гадальщиками на таро. Вони хвилин із 15 розповідали, що на Житомирщині буде щось страшне. Я вчора повернувся із Коростенського району – там через день щось гупає. Як не сапери підривають свої знахідки, так на кар’єрах підривають породу, чи наші хлопці проходять навчання-злагодження, щоб білорусів на сонечку не сильно розморювало. І ніхто того не помічав. До речі, багато хто із публічних осіб, які щось говорять про майбутнє війни, також грішать бажанням не дізнатися і переказати правду, а сказати те, що очікує почути аудиторія.

Минулого грудня моя колежанка розповідала, як готувалася зробити ремонт, а я сказав, що не варто, бо 25 лютого неподалік від неї будуть вибухати ракети і бомби. Не вгадав – 24-го. А ще недавно шукав для братика фото і помітив, що 22 лютого ми з сином доукомплектовували аптечки засобами десмургії. В той час, як мангалоїди перебирали рецепти шашликів на майські, ми розгрібали запаси зброї та боєприпасів по мисливських магазинах, доукомплектовували аптечки та тривожні наплічники. До речі, мій загін ще довго користувався запасами цієї аптечки. 22 лютого, судячи з нашої переписки, ми говорили про найкращі оклюзійні пов’язки. Тоді десь на задвірках підсвідомості гуляла думка, а якщо мій прогноз невірний, куди оце все дівати будемо?

Уявіть собі, що ви білочка, яка сидить на стовбурі перед його розгалуженням, або хробачок, що добирається до коріння. Ось так виглядаємо ми по відношенню до нашого майбутнього. Майбутнє складається із нескінченного числа сценаріїв. Просто одні з них мають більшу ймовірність, інші – меншу, а деякі якщо трапляться, то здаватимуться справжнім дивом. Розумна людина не надіється на диво, вона вчиться і набуває досвіду передбачати найбільш ймовірні сценарії. Однак, більшість із нас в більшості життєвих випадків лише за назвою «людина розумна».

Звичайно, я склав для себе кілька найбільш ймовірних сценаріїв війни. Та не бачу смислу їх озвучувати. У нашому публічному просторі несеться купа неймовірних дурниць від людей різної якості експертності. Нащо вам ще й моя дурня.

Можу сказати, що наша задача на цьому етапі війни – сповільнити наступ росіян. Ні, не визволення Херсону, як вам це обіцяють телеоптимісти, не контрнаступ і навіть не повна зупинка російського наступу, а його сповільнення. Я не монетизую своє блогерство ні в які бонуси, тому напишу вам як є. Цей висновок у вас перед очима.

Дивіться на факти, а не на заяви чиїхось радників, топ-блогерів чи ГОшних інститутів війни. Скільки сіл ми взяли під контроль за тиждень? Над скількома втратили контроль за цей же час? До речі, наші розмови навколо Херсону я вважаю чудовою українською ІПСО. Вся надія на те, що росіяни запанікують і «зроблять жест доброї волі», втікаючи на лівий берег Дніпра. І це працює. Вже вчора повтікали з Херсону «волонтери» Єдіной Расії.

Наше майбутнє не детерміноване. Не буде ніякого покарання долі, покоцаної карми чи Божого суду. Майбутнє не визначене наперед, скільки б молебнів ви не заказували, скільки ладанок не одягали і скільки б червоних ниток не в’язали. Ми злякані обізяни, тому нам хочеться визначеності. Але її немає і не буде. Усе, що ми можемо, то це міняти розподіл шансів і покращувати якість прогнозу. Бумеранги не повертаються. Якщо ми хочемо остаточно вирішити долю цивілізації, ми маємо знищити Росію власними руками. Інакше завжди існуватиме ймовірність приєднання до Великої Тиші.

Подивіться на уламок ракети в моїй руці, яка летіла від «братського» білоруського народу. Ті, хто її запускали, надіялися, що вона долетить до мого любого окремими місцями Житомира, і цей уламок проріже наскрізь чиєсь ніжне тіло. Наші тіла такі слабкі і вразливі. Однак славні хлопці з ППО змінили ймовірність цієї події і «приземлили» ракету неподалік від білоруського кордону.

Дії кожного із нас не дають ніяких гарантій, ми просто міняємо розподіл ймовірностей сценаріїв майбутнього. Вас за годину може накрити ракетою навіть у мирному Брно чи Дрездені. А може не накрити в Миколаєві чи Харкові. В укриті ви чи ні, яка якість того укриття, де воно знаходиться по відношенню до лінії фронту та важливих об’єктів… – усе це лише розподіл ймовірностей. Міняймо ймовірність перемоги щодня.

Автор