Вони були великими лицарями. Пам’ятайте про це. І робіть щось
Я пишу цей текст лівою рукою. Не тому, що хочу, а тому, що те, що залишилося від правої, не працює. Ліва нога також розірвана, але лікарі кажуть, що колись я зможу ходити.
Селище Дементіївка, неподалік кордону з РФ. Це був х*йовий день. Просто повірте.
Але всі мої болі неважливі, бо я живий, і цей день був не останнім. Мені пощастило вижити. А сотням і тисячам пацанів — ні.
Когось із них ви знали особисто. Когось — через соцмережі. Про існування більшості ви не здогадувались, і я теж. І це нормально. У нас велика країна.
У них були свої життя. Свої мрії, думки, любові, зради, пісні, плани. Вони були різні, як маленькі світи. Але вони були.
А потім прийшли росіяни і вбили їх. Вбили тисячі світів. Вбили їх назавжди.
І ми зараз можемо зробити тільки одне. Тільки і виключно одне.
Помститися за їхню смерть. Помститися за смерть великих лицарів, бо вони ними були. Тисячі і тисячі пацанів і дівчат із автоматами замість списів.
Помститися за смерть великих лицарів.
Помститися за смерть великих лицарів.
Помститися за смерть великих лицарів і ніколи не забувати їх. Марвела, Шермана, Хобіта, Діда, Ромчика, того пацана з нацгвардії, всіх, хто поліг і поляже не за себе — за нас усіх.
Помститися за будь-яку ціну, помститися без строків давності, помститися без милосердя і забуття.
Вони були великими лицарями. Пам’ятайте про це. І робіть щось.
Їб*ште. Їб*ште, бл*дь! Їб*ште, як в останній день!
Їб*ште, як вони.
Юрій Гудименко, боєць ЗСУ, до 24.02.2022 лідер Демократичної Сокири.
Фото: Генштаб ЗСУ
