Істерика як доказ провини

Прокоментую епічний срач мера Дніпра з Доніком.

Мені в цій ситуації дуже легко коментувати, бо відео з Філатовим я так і не бачив, не мав часу і бажання витрачати зайвих 20 хвилин на перегляд. А пост Доніка без перегляду відео був незрозумілим.

Тож чому легко коментувати, якщо я навіть не бачив причини срачу? Тому, що мій багаторічний стаж у якості “бота” говорить про те, що подібна реакція публічної особи і політика на компромат вже є безумовною поразкою.

Якщо політик/публічна особа не відповідає по суті звинувачень, а намагається істерично дискредитувати джерело (в даному випадку навіть не джерело, а коментатора), – він вже програв. Він своєю істерикою показав своє слабке місце, відсутність відповідей на запитання, і ця “квартира лещенка” за тобою, Боря, буде тягнутися все життя, і всі конкуренти і “друзі” будуть на цьому акцентувати. Всі давно забудуть про пост Доніка, як вже ніхто не згадає, що квартиру лещенка виявив Дзиндзя, але ця х*йня буде використана повною мірою.

І ще одна непростима для менеджера, керівника, політика такого рівня помилка – це істеричне ниття на тему, що тебе обов’язково замовили, навіть тоді, коли обісрався ти сам.

Вибачте, шановні менегери (це багатьох стосується), але хейтери є навіть у “бота”.

У вас вже по суті вашої посади, вже по замовчуванню є тисячі людей, яким ви не подобаєтесь з тих чи інших причин. І цим людям, щоб вилити на вас відро лайна, зовсім не треба чийогось наказу.

А коли ви обсираєтесь, як у цьому випадку, нити про чиєсь замовлення – це огидно, фууу. Бо навіть лояльна людина має право на критику в такому випадку.

Постраждає і репутація Доніка, звісно. Бо для багатьох, особливо для публічних людей, політиків, посадовців це стане аргументом.

Чи буде “компромат” на Доніка аргументом для мене? Ні.

По-перше: тому що, навіть якщо це правда, люди мають право змінитись і стати краще. Такий шанс і таке право, навіть після двіженій Борі у ВР, я давав і самому Борі на мерських виборах, закликаючи голосувати за нього.

По-друге: навіть якщо це правда, мене пред’яви людині щодо злочинів, які вона здійснювала в підлітковому віці, через сорок років після того – це не про цю людину, це про вас. Це про те, що ви гниди.

По-третє: навіть якщо це правда, не треба забувати, в якій країні ми живемо. А ми живемо в країні, де дітей за вкрадені 1000 гривень садять в тюрму, а рейдери, ті, хто вкрав 5 мільярдів доларів з банку, ті, хто пиляли гроші на дорогах мільярдами, навіть не ходять під підозрою. Тому подібні пред’яви від “поважних людей” свідчать лише про те, що 14-16-тирічний пацан не міг себе захистити, а ви можете. А має бути навпаки.

І останнє: різниця між Філатовим і Доніком у цьому срачі полягає в тому, що, зустрівши Доніка, я потисну йому руку. А Філатову – ні.

І причина зовсім не в тому, що говорив Філатова (бо відео я так і не побачив), а в тому, що написано вище.