Не забувайте про тих, хто не відступив

Я перекинув важкенний тактичний рюкзак з пристебнутим карематом і каскою всередину буса та простягнув руку за наступною річчю. Нею виявився підсумок у плямах крові.

Я на мить завис.

Одна справа відгукнутися на прохання військових і після вивантаження гуманітарки та корисних штук бійцям пригнати порожнього буса для завантаження кількох речей двохсотих і трьохсотих. Але інша – виявити на точці дві зелені автівки, вщент забиті десятками рюкзаків і торб.

Наколінники, розгрузки, плитоноски, бронежилети, шоломи, саперні лопатки, каремати, берці, штані, ковдри, подушки… Все спорядження, що так дбайливо підбиралося всі ці місяці, стало тимчасово непотрібне і їхало на склад. Найстрашніше, що добра частина з нього стала непотрібною власникам назавжди.

За кожною з цих речей була історія нашого захисника, тепло його рук, возюкання маркера по тканині, що виводить позивний, аптечки, які, на жаль, вже не знадобилися.

Я кидав і кидав ті речі в, здавалось би, безрозмірний кунг. Відчував, як машина важко сідає на ресорах. Спершу намагався сортувати – рюкзаки до рюкзаків, взуття до взуття, а потім все злилося в єдиний потік.

Підсумок в плямах крові. Тримаю в руках. Обережно кладу його з самого краю. Бо місця в кузові геть не лишилося.

Така собі квінтесенція тез “Війна триває”, “ЗСУ тримають небо” і “Незалежність народжується в крові”.

Цінуйте цю жертву.
Допомагайте Армії.
Не забувайте про тих, хто не відступив.

І цей…
Чуєш, Masi Nayyem. Ми, якщо треба, без проблем заїдемо за твоїми речами хоч в саме пекло. Най то будуть драні штані чи олівець з блокнотом. Вивеземо. Збережемо. Але за однієї умови – особисто тобі їх передамо. Живи. Потім сі на бусі відвеземо тебе назад на позиції, щоб ти далі насипав.
Живи, рідний.

Слава Збройним силам.
Вічна пам’ять героям.

Фото: Сергій Нужненко / Радіо Свобода
«Copyright © 2021 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода»