Тож із чим вас вітати, пані та панове українські журналісти?
Війна колишньої росії проти України була неминучою. І єдиною причиною цієї війни є тимчасове існування колишньої росії і дикої орди, яку називають “російський народ”.
Але якщо шукати причини війни чи, точніше, фактори, які їй сприяли в Україні, якщо шукати винуватих в Україні, то головним винуватцем тої біди, яку наробила в Україні колишня росія, є українська журналістика.
Українська журналістика зробила для ворога більше, ніж всі політики і московська секта разом узяті.
Саме українські журналісти першими почали руйнувати основи державності транслюючи відверто кремлівські наративи про громадянську війну, про те, що це все політики винуваті, що на війні наживається президент, президент вбиває наших військових, президент підриває склади (безвідносно до прізвища, це про суть їх злочинної “діяльності”).
Саме українські журналісти дискредитували армію і оборону, то розказуючи кремлівські побрехеньки про розстріли дітей домбасу, то про секретні тюрми СБУ.
Саме українські журналісти перетворили Вітчизняну війну в висміювання загроз про “Путін нападе”.
Саме українські журналісти перевели суспільний дискурс з необхідності захищатися і робити все для захисту в обговорення висерів ідіотів в костюмі рака і з наколядованими квартирами.
Чи хтось зараз знає який індекс корупції? Чи хтось пам’ятає хоч одне “розслідування” Схем? Чи хтось пам’ятає хоч одного з тих “героїв”, яких переслідував сам президент?
Ось на цей весь “веселий” бедлам було проміняно оборону, захист країни, підготовку до неминучої війни.
Зараз суспільство сміється з Макрона, але забуває, що до 24.02.2022 те, що говорить зараз Макрон, було державною політикою України. Бо стріляла “та сторона”, бо треба було просто припинити стріляти, бо треба було просто домовлятися посередині.
Зрештою суспільство й вибрало медійний образ, який обіцяв “мир” і що не буде наживатися на війні. І вибрало суспільство цей образ тому, що основою говорільні по телевізору було все, що завгодно, але не захист країни.
Тому так, війна була неминучою. Але втрати від війни великою мірою лежать не тільки на руках окупантів, а й на руках українських журналістів, які зробили все для того, щоб пригнітити здатність народу до оборони, висміяти і применшити загрози. І робили це системно, впродовж 8 років.
Тож з чим вас вітати?
З тим, що ви – колективна натаха мосейчук з колективним бенею в одному місці?
З тим, що ви – колективна натаха влащенко, яка роками, працюючи на путіна, створювала для путіна ілюзію про українця як молодшого брата, який буде цілувати чобіт окупанта, а зараз створює закомплексованому ублюдку аналог росії з темниками?
З тим, що ви роками розкачували історію савченко і вже місяць мовчите про долі 2500 Захисників Маріуполя, бо нє вєлєно русскімєрмаком?
З тим, що ви роками поширювали відверте лайно про здачу Широкиного чи секретні Мінські угоди, але вже три місяці мовчите про те, що вище політичне керівництво країни дало російській армії вийти з кримського перешийку?
З чим вас вітати? З тим, що ви створили в головах народу вбиральні і там насрано?
З тим, що якби не ви, чи якби замість вас були патріоти, які робили би те, що належить, то зараз би останнього окупанта доїдали крокодили в ровах на державному кордоні (умовно, звісно)? Ну точно ми би були підготовлені до війни і зберегли би десятки тисяч життів.
Вітати українських журналістів з днем журналістики – це приблизно те ж саме, що вітати громадянина росії з громадянством. Для більшості – це виправити можна тільки одним способом, Слава ЗСУ! А для тих, хто хоч щось розуміє, це предмет сорому і огиди, проклять на віки, але аж ніяк не гордості.
