Час змін
Росіяни звикли до того, що адекватні країни не здатні вести себе так само жорстоко, як російська “армія”. На це робився і робиться розрахунок. Що “хохли” не будуть бомбардувати цивільних, а росіяни ж будуть. І роблять це. І на цьому базується їх уявлення про те, хто на що здатен. Хто на скільки далеко зможе зайти. І поки одні рівняють з землею житлові будинки, інші послідовно можуть й далі доводити, що вони “не такі”.
Але ж так можна ходити по колу. Безкінечно.
– Ми європейці, ми на чужі міста не нападаємо…
– А нам плевать на всьо, вы – нєдогосударство, і вас нє должно быть на картє міра!
– Ми не стріляємо в цивільних, ми цінуємо життя кожного…
– А нам насрать, мы ваших дєтєй унічтожим, чтобы нє вырослі нацистамі! І ваших баб насіловать будєм, і “зачєм хохлам імущество, єсли мы все равно іх дом сожжєм?”. ©
Ось вона. Прірва, яка дозволяє одним і заважає іншим. Поки вони думають, що українцям не потрібен Бєлгород чи Ростов, вони будуть знову і знову збирати сили та наступати. Через рік і через десять.
Подивіться, вони залишають після себе суцільний жах. Вчора вони зруйнували будинок культури, де видавали гуманітарку. Сьогодні вони зруйнують чергову школу. Завтра вони знову поставлять танк перед чиїмось будиночком, де живе сім’я, і прямим наведенням…
Житлові масиви Харкова обстрілювались 300-міліметровими снарядами з касетною головною частиною, зі “Смерчів”. Кожен снаряд випускає по 72 бойові елементи, майже 33 000 осколків у кожному, які нищили і життя, і будинки.
Лише за два дні в лютому, тоді, з початком повномасштабного наступу, мирні харків’яни зустрілися з 11 (!) “Смерчами”, які належать 79-й російській реактивній артилерійській бригаді з Бєлгорода. Керував цим такий собі генерал-полковник Олександр Журавльов. Він може так робити. Бо він росіянин.
А ми такого не зробимо. Ні, я не кажу, що ми повинні настільки деградувати, щоб бути схожими на них у звірствах. Але прийшов час зруйнувати нашу репутацію мирної нації, про яку за радянські часи тільки й казали, що “вы нам сала прівєзітє, і гопак станцуйтє. А мы вас кормім, і своїм газом грєєм”.
Я не знаю якихось інсайдів, як принижували наших чиновників у Кремлі, але згадалися розповіді про білоруських міністрів, яких росіяни змушували чекати в коридорах, бо вказували на місце тим білорусам. Немає сумнівів, що на таке ж місце вказували українцям. Бо на будь яких рівнях позиція залежності змушує бути приниженим.
Зараз ми маємо всі права на те, щоб діяти інакше. Щоб не просити, а навчитися співпрацювати та пропонувати одним – союзникам. І щоб нарешті з позиції сили розмовляти з іншими – з агресорами. Щоб не забувати, хто є співучасником звірств в Бучі – ті, хто надавали росіянам платформу для наступу. І щоб відповідати туди, звідки прилетіло.
Прилетіло з Бєлгорода – відповісти Бєлгороду. Прилетіло з країни, що на півночі, – відповісти країні, що на півночі. Відповісти стільки разів, скільки прилетить, поки не перестане прилітати. І якщо вони звикли, що ми не наважимося вдарити по їх території – ну так тепер треба дати їм зрозуміти, що хай звикають. Знаєте, що вдарили і прилетить у відповідь, – ну так перемістіть своїх цивільних, бо то вже ВАША відповідальність, а не наша.
Можливо, це єдиний шанс одного разу завершити їх спроби нападати на нашу землю. Це як припинити булінг в школі – вчасно не даси по морді, то й будеш терпіти.
На фото: Харківщина. З останніх новин. Сьогодні вночі окупанти знищили ракетним ударом Дергачівський будинок культури, а заразом і гуманітарний штаб. Фото: Дергачівська міська рада
