Рефлекси російських опозиційних мислителів

Весь час війни з цікавістю придивляюся до різного роду російських опозиційних мислителів. Я роблю це з різною метою і досить добре вивчив усі їхні почухування та роботу рефлексів.

Щоби довго не марудити, скажу так: помітив одну спільну рису, яка об’єднує всю цю демоліберальну антипутінську фронду.

Вони взагалі і у принципі не читають жодних українських авторів.

Нас нема в їхньому життєсвіті так само, як нас немає у життєсвіті путіна і лаврова. І наша думка, і наші погляди з переконаннями їх абсолютно не цікавлять. Це такий собі необов’язковий доважок, на який їм і поглянути ліньки. Не те що вже перебороти себе і таки вчитати ту інопланетну українську мову.

Вони не читають нас, тому провалюються в якісь умоглядні світи, де їхня армія, наприклад, за лічені тижні виходить на оперативний простір по лінії “Луцьк-Тернопіль” (Морозов). Вони просто нас не бачать. Це якась у їхньому світі дуже негідна річ – розуміти, а що ж про все це думають ті, проти кого конкретно і реально ведеться оця сама війна, проти якої своєю чергою ці демоліберали начебто виступають.

Ніде не бачив, аби вони цитували Мариновича, Рябчука, Грицака, Забужко, Андруховича або навіть Портнікова. Вони живуть у своїх російських світах, контекстах і дискурсах, при цьому чимдуж надимаючи щоки і намагаючись грати в якихось неймовірних політичних стратегів.

Ну, але як ти можеш бути стратегом, якщо ти не знаєш нічого про тих, із ким бореться твій домашній сатрап, якому ти програв без бою битву, і все, на що тебе вистачило, – це героїчно покинути свою країну? Ніяк.

От саме тому російську культуру і варто скасовувати. Вона сліпонароджена і обмежена. І так, не побоюся цього слова, тупа.

Карикатура © Сергей Ёлкин / DW