Тут всі кимось були до 24 лютого
Він методично, квадрат за квадратом, домастив хліб з маслом і всівся за стіл, розташувавши автомат біля ніг.
На вигляд йому було років за 60. За своїми навичками, резюме та поглядом – типовий професійний палій російських танків в українських степах. Він викликав велику повагу, але не через свій вік, а через його манери та вишукану мову. Буває таке, коли спілкуєшся з людиною і бачиш, відчуваєш, як вона зважує кожне сказане нею слово, якомога точніше підбираючи його під тему, обставини та співрозмовника. І, що важливо, він говорить для того, щоб бути почутим і далі слухати та чути.
Я дочекався поки він сьорбне чаю та спитав:
– А в цивільному житті Ви ким були?
– I teach English.
Взагалі, питання про «були в цивільному житті» виглядає дещо пришелепкуватим, бо всі мають надію повернутися до старих ремесел.
Тим не менш, тут всі кимось були до 24 лютого. Всі щось робили до певного дня. У всіх були різні траєкторії, одначе всі зустрілися в цій точці часопростору навколо великого столу з маслом та хлібом, щоб чистити зброю, пити чай та розповідати історії.
Хлопчина зліва, більше схожий на хіпстера, якщо вкласти йому в руки лавандовий раф, прекрасно працює по мішенях. До війни був звичайним менеджером у компанії металопластикових вікон. До війни зброї у руках не тримав.
Два парубки з правого боку – колишні студенти, сусіди. Один – айтішник-початківець, другий – біс його знає хто, але розуміється на праві, юриспруденції і всій цій каламуті. Обидвоє до війни не брали до рук зброю, а тепер щоденно з ранку і до ночі її опановують.
О, а це водій буса. Професійний військовий, який після демобілізації пішов у вантажоперевезення, але 24 лютого повернувся назад. Росіяни забули про нього за останні 6-7 років, але він вже про себе нагадує.
Та решта.
Бармени. Страйкболісти. Фітнес-тренери. Бухгалтери. Батьки. Дідусі. Одинаки. Віруючі. Тим, кому на те пофіг. Любителі котів. І собак.
Та решта. Взводів. Рот. Батальйонів.
В перервах між роботою в лісі, розтяжками і засідками, вони дискутують про конституційне право, правові нюанси узурпації влади януковичем, запобіжники в бусах, механізми росту тонких плівок та особливості скління балконів.
З ким, скажіть, ці північні свині тут зібрались воювати?
Ми не знаємо, коли настане наша перемога.
Ми ще не в повній мірі усвідомлюємо, яку ціну в підсумку доведеться сплатити українському народові за неї. Просто знаємо, що вона буде страшна, але менша за ціну поразки.
Однак ця війна – це горнило, в якому купа характерів, доль, життів зливаються воєдино і в якому викристалізовується українська нація.
Велике щастя спілкуватися з цими людьми.
Велике щастя.
Переможемо.
