Лють. Невимовна. Кришталево чиста

Антон Сененко

Лють.
Невимовна. Кришталево чиста.
Виплекана молитвами мого народу і його ж прокльонами на адресу окупанта.
Лють, що огортає зсередини, повільно розливаючись судинами, пульсує у скронях, змушує робити глибокий видих і зціплювати зуби.
Лють, яка ще вчора здавалася найбільшою в твоєму житті. Такою, що поглинає все навколо і не лишає місця більше нічому – ані власному життю, ані емоціям, ані думкам поза координатами війни.
Лють, яка сьогодні перетинає вчорашні червоні лінії і вкотре доводить, що немає межі ненависті до росіян. Тієї ненависті і ворожнечі, проти якої так воюють стандарти спільноти фейсбуку, глибокі занепокоєння політиків і Радбезу ООН.

Все летить до біса, коли ти бачиш відео з Маріуполя з траншеями померлих містян, мертвих дітей віку мого Марка, і навіть не уявляєш, як воно там насправді.

Немає достатньо гуманного плану дій щодо того, що треба робити з росіянами, які виплекали свого фюрера.
Немає достатньо ввічливої форми, щоб описати, що світ має зробити з росією і її вибл*дським народом.
Немає дипломатичних способів пояснити адептам росії в Україні, якими виродками вони є.

Безмежна лють.
Як горе матері над мертвим первістком.

Страшна.
Як крик осиротілої дитини в безодню скляних маминих очей.

Пекуча.
Як полум’я сердець наших воїнів, що продовжують боронити Маріуполь.

2022 рік.
Ілон Маск, марсоходи, лікування генетичних хвороб, реліз нового телефону.
2022 рік.
Застосування хімічної зброї у центрі Європи, гори трупів безневинних цивільних, російські фашисти, що рівняють мирне місто з землею.

Коли ми переможемо, на всі прохання росіян про їжу чи ліки для них та їхніх дітей можна відповідати одним коротким словом: Маріуполь.

Наша ненависть до росіян все ще недостатня.
Вистачить тоді, коли росія просто зникне.

 

Автори