Все те саме бачив Київ. 104 роки тому
Коли у звільнених містечках і селах розкривається жах тортур і вбивств, соцмережі проклинають окупанта, а світ у шоці. От тільки… а хіба ми дізналися щось нове? Ні. Все те саме бачив Київ. 104 роки тому. Один в один. А ми із вами спокійно ходили ногами по місцях масових поховань… Чим нинішні звірства росіян різняться від терору банд Муравйова? Нічим.
«Люди зникали просто на вулицях, вийшовши за хлібом. Ходили чутки, що більшовики розстрілювали за предʼявлення посвідчення, видане Центральною Радою, за вишиванку чи козацькі вуса…
… Число вбитих обраховувалося за різними даними від 2 до 5 тисяч осіб. Переважно це службовці, військові, інтелігенція, робітництво та військові, за більшовицькою термінологією “контрреволюціонери”» © (тут і далі цитати статті Олександра Кучерука «Жертви і могили в київському Маріїнському парку» в ІП).
Зауважте, як тоді можна було бути розстріляним за національною ознакою (вишиванка, вуса, мова, український документ…), так і зараз російські ідеологи не приховують – вони прийшли вбивати за національною ознакою.
«Були серед загиблих і цілком випадкові особи. Одночасно прокотилася хвиля мародерства, насильства і грабунку.
Одним з місць масових розстрілів і поховань став Маріїнський парк. В палаці вершили “правосуддя”. Тут утримували в’язнів і заручників. Парк став місцем розстрілів. Тіла скидали до викопаних ям і загортали землею, так що місце поховання виділялися лише перекопаною ділянкою землі» © О.К.
«Розстрілювали людей цілими гуртками по кілька десять душ. […] Самих українців-гімназистів, які були в бойовому курені есерів та у “Вільному козацтві”, й залишилися у Києві, коли інше військо вийшло, розстріляно 168 душ» © О.К.
«учасник і свідок подій генеральний секретар продовольчих справ УНР Микола Ковалевський:
“У Маріїнському парку, де стояв самітний царський палац, урядував штаб Муравйова і ЧК під проводом завжди п’яного чекіста Полуянова. Сюди звозили червоногвардійці арештованих киян і тут же в Маріїнському парку їх розстрілювали.
… Число жертв большевицького терору ніколи не було усталене, але воно сягало на підставі наших обрахунків щонайменше п’яти-шести тисяч. Київ заплатив дорогу ціну за це перше знайомство з більшовиками”.
А це свідчення росіянина:
“Розкидані на площі і по доріжках парку роздягнені тіла, між якими бродили голодні собаки; всюди кров, просочений сніг, багато лежали з всунутим в рот “червоним квитком” у деяких пальці були складені для хреста» © О.К.
«Визначити число похованих жертв в Маріїнському паркові неможливо, йдеться про одну-дві тисячі, так само не можливо локалізувати місця цих поховань.
За свідченнями очевидця Миколи Полетики, Маріїнський парк був перетворений в могильник, “трупний запах два роки отруював повітря для мешканців Інститутської і Олександрівської вулиць”.
Це було настільки нестерпно, що кияни неодноразово зверталися до міської влади з проханням вжити відповідних заходів» © О.К.
В 30-х роках радянська окупаційна влада братські могили в Маріїнці… закатала в асфальт і засадила кущиками. Де саме УСІ ці кістяки? Чи реально їх знайти і належним чином поховати?
Чи стане наполегливості, нарешті, подивитися собі під ноги – жах Бучі, Макарова, Ворзеля починався жахом в Маріїнському парку 1918 року. Просто ми вирішили про це забути. Ми вирішили, що тріумф на трупах, названий УРСР, – це «також_Україна». Ми боялися назвати окупацію окупацією, а окупанта ворогом.
Непокаране зло повернулося. Повернулося ще й тому, бо в Маріїнці досі стоїть упир Ватутін, тому що метро – Льва Толстого, проспект – «Перемоги», а не Брест-Литовський, тому що донедавна існувала абсурдна фраза «театр російської (!) драми імені Лесі Українки (!)»…
Просто зло вважало, що тут воно теж вдома.
Якщо історія не пробачає невивчених уроків, то може для перескладання іспитів варто повернути спокій душам, що кричать з-під паркової бруківки; позбутись насаджених совком ідоліщ; запам’ятати назавжди – топонім (назва місцевості, регіону… ) в першу чергу говорить, КОМУ НАЛЕЖИТЬ ЦЕ МІСЦЕ, і в Україні НЕ МОЖЕ бути топонімів, які є складовою смислової картини і культурних кодів країни окупанта.
Якщо ми не хочемо повторень Маріїнського парку 1918 і Бучі 2022, звісно…
На світлині: Маріїнка 1934 р. Пізніше тут будуть прогулянкові доріжки…
