Наше майбутнє тепер напряму залежить від стану нашої армії
“Количественно за последние пару недель украинская армия превысила российскую. В Украине армия, по оценкам западных специалистов, уже превысила 300 000 человек и, скорее всего, в ближайшие недели / месяцы дойдет и до полумиллиона человек, а там и до 700 000. Армия росла бы количественно быстрее, но до этого момента не хватало на всех оружия. Сейчас оружие начинает идти полноводной рекой…
Если армия Украины в ближайшее время будет увеличена до полумиллиона человек, то это одна из самых крупных армий в мире. В России же тем временем Путин не рискует объявить официальную мобилизацию, отказаться от формулировки “спецоперация”. Ему пришлось бы объявить военное положение, загонять людей в военкоматы. Вся российская сухопутная армия, примерно 200 000 человек, уже брошена в Украину, и этого очевидно не хватило для захвата Киева и Чернигова. Учитывая большие потери, “хорошо” если от нее осталось тысяч 150 боеготового состава…
Что мы получаем в результате: с украинской стороны в ближайшее время будет примерно 500 000 человек, и показатели стремительно растут. С российской – примерно 150 000, и показатели сокращаются. Мы еще не упомянули такой фактор, как боевой дух…” © Иван Яковина.
* * *
Я, як і багато наших громадян, теж думаю – а як жити далі? Як Ізраїль? І чи повинно нас це так лякати? Маючи таку армію чи такі її перспективи?
Я живу майже на кордоні (Харків). Спочатку атакують думки – а як тепер там жити і виховувати дітей? Коли можна відвести їх до школи, а потім туди зненацька прилетить російська ракета, і школи не стане? Разом з дітьми? Впевнена, що прикладів та думок багато у кожного з нас.
Але наше майбутнє тепер напряму залежить від стану нашої армії. Наші життя залежать від стану нашої армії. Наша робота, наш бізнес, наші плани, наші мрії, наші успіхи та інше залежать від того, яку армію ми:
1) побудуємо;
2) зможемо підтримувати фінансово, організаційно, репутаційно у майбутньому;
3) поставимо на перше місце в своєму житті і не дозволимо її грабувати, її знецінювати та, не дай Боже, підміняти бойових офіцерів на “паркетних” чи подібних, бо в нас звання почали вже отримувати зовсім не ті, хто їх дійсно заслужив.
Якщо послухати деякі думки щодо того, коли ми “помиримося” чи “забудемо”, то хтось пропонує нам 10-20 років. Хтось – років 50. Хтось більше. Щоб “помиритися”, уявляєте? І я саме цього боюся, бо ми ж “помирилися” якось після Голодомору? І допустили, щоб кроти у владі залишили нас неготовими до російського вторгнення в 2014-му. А це ж прямий зв’язок з тим, чи буде відтепер наша армія в належному стані, бо кожне “примирення” прямим наведенням буде бити по нашій обороноздатності. Чим сильніше будемо “миритися” – тим завзятіше будуть обеззброювати нашу армію наступні покоління шпигунів, кротів та “нє такіх рускіх”, допущених на наші ринки та у нашу владу.
Наразі тенденції для нас очевидні. Ми стаємо сильнішими – вони слабшими. І цю тенденцію потрібно закласти в конституцію нашого життя (в переносному значенні).
