Ця війна знищує не тільки наші життя, але й нашу матеріальну пам’ять

Вчора ввечері раптом пригадав, що вдома залишився пакунок із моїми дитячими фото. Вірніше, з тим, що залишилось від цих фото, і те, що вдалося вивезти разом із батьком із ДиРи.

І малесенький блокнотик із мамусиними рецептами.

І ось про що я подумав. Ця несамовита війна знищує не тільки наші життя, але й нашу матеріальну пам’ять. Увесь той «хлам», якого ми аж ніяк не можемо позбавитись протягом життя.

Старі поштові марки, якісь записнички, поштові листівки, старі фото, книжка казок, яку подарував дідусь. Кулінарна книга матусі з зухвалими розмальовками кольоровими олівцями від малечі. Засушені квіти між сторінками роману.

Все те, що кожного разу, під час прибирання, не вистачає духу викинути. Все те, що говорить нам: «Це часточки твого життя. Це застиглі моменти твого буття. Це матеріальні носії твоєї пам’яті».

І ось все це залишилось вдома. Можливо, в домі, якого вже не існує. На жаль, цього вже ніколи не відновити.

Ворог знищує все це. Він знищує наші вулиці, по яких ми ходили. Він знищив саму ту лавочку, на якій ви цілувалися. Він знищив місця, якими ми милувалися, і з якими у нас багато приємних спогадів. Він нищить усе. Під нуль. Без жалю. Навмисно. Цинічно.

Бо в нього цього немає і ніколи не було. Бо він – Абсолютне Зло. Зло, для якого наявність Добра неприпустима. Для якого не існує нічого крім Ненависті, Смерті, Пустоти. Зло, з яким ніколи не можна ні про що домовитись, адже основна мета цього Зла – тотальне винищення усього, що символізує Добро.

Ми відновимо наш Добрий Світ. Ми відбудуємо наші міста. Поставимо нові лавочки, на яких будуть цілуватись наші діти і онуки. Ми знову збиратимемо наш недоторканий «хлам», що символізує пам’ять нашого життя. Ми сушитимемо квіти, даруватимемо святкові листівки і милуватимемось чарівними краєвидами нашої України.

А старі фото і поштові марки… Вони назавжди залишаться у таємних закапелках нашої душі.