Кілька слів про інтерв’ю Зеленського і війну
Судячи з усього, ми невдовзі матимемо на руках “новий Мінськ”. Позиція України, за словами Зеленського, – спочатку Росія забирається геть, потім – все інше. Позиція скажених свиней – всьо і зразу. Очевидно, що навіть базові пункти протирічать одне одному, отже, або нам, або Росії потрібен важіль на перемовинах. І саме ця логіка диктуватиме логіку подій на фронті найближчим часом.
Росія, вочевидь, вирішила зосередитись на тому напрямку, де в них щось виходить – Приазов’ї та на сході. Беручи до уваги, що вони начебто стягують сили з-під Сум та Києва до с. Валуйки і далі на схід, думаю, буде спроба оточити сили ЗСУ/ООС в регіоні, щоб отримати “другий Іловайськ”, завершити захоплення Донецької та Луганської областей та зацементувати позицію на переговорах. Ну і додавити Маріуполь, звісно. Імовірно, що це – остання велика і реалістична можливість, що залишилася у московитів у конвекційній війні на даний момент.
Але святкувати рано: успіх на цьому напрямку відкриває ворогу нові можливості, а отже і нові напрямки ударів. Для нас гарним результатом буде повне відбиття атак ЗС РФ, нормальним варіантом – організований відхід західніше. Найкращий варіант для росіян – оточення і полон або знищення наших підрозділів. Ворог на це цілком здатен, до повного виснаження їм ще далеко.
Важелем на перемовах для України буде сам факт зрива планів на сході. Якщо ЗСУ не будуть розбиті або оточені, збережуть боєздатність та керованість, то це вже значитиме провал Кремля. Москва так і не змогла налагодити логістику та комунікації за місяць війни, і не схоже, що збирається цим перейматися. Проблеми російського керування теж нікуди не ділися – без команди згори росіяни навіть не окопалися в Тростянці, хоча часу у них було вдосталь.
Оскільки я дивлюся на ситуацію в цілому оптимістично, то, думаю, максимум, що вийде у Росії – це посунути ЗСУ на сході, можливо, до кордонів Донецької та Луганської областей. Це не є катастрофою само по собі, оскільки лише розтягує комунікації ворога та ускладнює логістику, яка і так надривається.
Чого точно не буде, так це “нашого бліцкригу”, щоб ЗСУ гнали московитів ссаною тряпкою. Деякі оглядачі та спікери подають інформацію в стилі “ворог розбитий, ворог біжить, ворога оточено”, і це створює спотворену картину реальності в головах людей. Це може бути ефективно в перші дні війни, але потім це стає проблемою. Тобі щодня пишуть, що перемога – ось уже завтра, а її нема і нема, і нема. Це – дуже фігово для психіки, а що фігово для психіки, фігово і для армії, і для країни. Ця війна – надовго. На місяці, як мінімум. Допоки російська економіка не колапсує геть до самого дна, і не почнуться бійки за їжу, а не за цукор, Росія воюватиме. В них є люди, є зброя, є величезна економіка. Ще кілька місяців вони існуватимуть за інерцією. Потім ще кілька – в режимі мобілізації всього і всіх. І лише потім – буде наша перемога. До тих пір не варто впадати ані в розпач, ані в надмірний оптимізм. Так, ми зупинили російський бліцкриг, але ще не виграли війну. Попереду місяці бруду, крові та горя, але за ними – наша перемога.
Вірте у ЗСУ.
