Ніколи знову «какая разніца»

Тамара Горіха Зерня

Іще горять будинки, іще падають бомби, іще їх ріжуть і відстрілюють вдень і вночі, а росіяни на окупованих територіях уже поперли у школи, книгарні та бібліотеки – палити українські підручники та українські книжки.

Ми їх, звичайно, виб’ємо звідти. Але це має стати для нас безцінним уроком.

Ніколи знову «какая разніца». Мова, освіта, робота з дітьми і молоддю – наріжний камінь державності. Орки нам наочно показали, що це навіть важливіше за зброю.

Вже зараз потрібно планувати невідкладні революційні зміни у шкільній програмі.

Ми повинні відкинути всі реверанси в сторону росії; прибрати їхніх авторів із іноземної літератури, переписати підручники з історії. Ніяких «братніх народів», ніякої «альтернативної» думки про події Майдану, ніякої «Отєчєственной» війни або «Пролетарської революції».

Необхідно значно посилити патріотичне виховання у школі. З обов’язковим створенням на базі шкіл молодіжної патріотичної організації. Що хочте робіть, заводьте туди «Пласт», вигадуйте велосипед з нуля, але з дітьми має послідовно проводитися відповідна робота. Для старшокласників має бути військово-патріотична справа, без варіантів.

Вже зараз потрібно впроваджувати механізм негайного звільнення педагогів, які транслюють дітям російський погляд на події сучасної війни. Щоб тільки відкрив рота про «восємь лєт бамбілі дєтєй Данбаса», і вже до вечора летів зі школи коліном під зад, бажано у кабінет до слідчого СБУ.

І вже зараз ми повинні готуватися до роботи на звільнених територіях ордло. З чітким розумінням, що абсолютно всіх вчителів, які працювали у «республіках», потрібно міняти. Ні один із них не збереже свою посаду, а отже доведеться шукати, привозити, забезпечувати житлом і «підйомними» відповідну кількість фахівців з вільної України.

А тепер, поклавши руку на серце. Чи впорається з цими викликами наш міністр-плагіатор Шкарлет?

Автори