«За мірноє нєбо над дачєй путіна!»
Сидиш такий десь у лісі під Києвом, жереш прострочений ще в 2015 році сухпай, мрієш перевзутися в українські Талани, бо Шойгу будував палаци, і тому в своїх берцях “тисяча шагов” ноги обморозили вже половина підрозділу, виглядаєш взагалі бомжарою, скабєєва у вкраденому телефоні бодрячком віщає про твої успіхи в наступлєнії, як укри цвети нєсут, караваї пєкут, але поруч валяється відірвана жопа дружбана, а там подалі пісюн командіра.
І тут бац!
І ти такий ляскаєш себе по лобі:
– Вот оно чєво я сдєся! Владім Владімич всєх пєрєіграл!
І до жопи братішки:
– Прінєсєм сєбя в жертву, братци! За родіну! За мірноє нєбо над дачєй путіна! За яхту! Пусть Валодя яхту 1 км дліной імєєт із чістой платіни!
Дзвониш Марфє з краденого телефону, щоб трохи потерпіла відсутність прокладок і туалетного паперу, чуєш як вона лінивінько щось бурчить і прощається. А біля неї там голос із кавказьким акцентом: “пошлі нах етава лаха! дон”.
Пі-пі-пі.
