Ми маємо бути готовими до обміну полонених

Олександр Михельсон

Є дещо на тему полонених, помічене, гадаю, дуже не всіма.

Нагадаю, позавчора Верещук сказала, що в нас нараховано 567 полонених «асвабадітєлєй», і це ще не кінець підрахунків. Майже одразу ж після цього в «Новой газєтє» з’явилася російська уповноважена з, прости господи, прав людини – Москалькова – і сказала, що в них «понад 500» українців, і там готові обмінюватися.

Оскільки в кремлі до Москалькової ставляться приблизно так само, як і до прав людини, та й виступ зроблено на шпальтах іноагєнта і пріхвостня Западу, ця заява – ще тільки пробна куля. В разі чого кремлядям нема питань від неї потім відхреститися.

Але, коли розмова зайшла, наведу тут пару моментів, які три тижні тому «світити» було недоцільно, а от тепер – саме час.

Момент номер раз. У перші три дні війни окупанти ВЖЕ оголошували про більше ніж СІМСОТ українських полонених. Зокрема, на Зміїному та з нібито підбитих під час нашої контратаки катерів – 82; з числа прикордонників і, частково, військових, нібито захоплених у перші години агресії – «близько 150»; окрема вишенька на тортику – нібито 471 (!) військовослужбовець ППО, які, мовляв, гамузом здалися під Харковом 26 лютого.

Це все не з якого-небудь Телеграму взято. Це все цифри з офіційних заяв того ж таки міннападєнія. Тобто, пробачте, міноборони рф.

Я, звичайно, не вірю в добровільну здачу – подальші події не дозволяють в це вірити, але в кількість іще повірив би. Проте виникає питання: де всі ці люди тепер?

Бо – момент номер два – при кожному такому повідомленні рашистське міннападєнія повідомляло: «Всем украинским военнослужащим оказывается уважительное отношение и помощь. После оформления документов они будут отправлены к своим семьям». Цитую, бо це універсальне формулювання було.

Сьогодні вже немає сумніву, що агресор дійсно планував із помпою «відпустити до сімей» принаймні частину полонених. Після переможного параду на Хрещатику. Але з парадом не склалося.

І тепер наші полонені перебувають невідомо де і як. І якщо для українців у брехливості рашизму нема ну нічого нового, то для вельмишановної міжнародної спільноти це – ще один гарний повчальний приклад. Який потрібно туди максимально доносити.

Бо ж коли справа таки дійсно дійде до обміну полоненими, то, дуже ймовірно, знадобляться міжнародні посередники. І от важливо, щоб вони розуміли, з ким мають справу.

І так. Ми повинні абсолютно серйозно вже зараз ставити питання про те, чому сьогоднішні цифри захоплених рашизмом українських оборонців настільки менші за ті, що лунали на початку агресії.

Я можу наперед передбачити, що рашисти скажуть, нібито попервах відпускали українців от просто так. А по телевізору про це не повідомили, щоб їх (відпущених) не знайшли і не з’їли бандерівці.

Треба знову розуміти, що це брехня. З цілком очевидних причин.

Тому, коли дійде до діла, наші переговірники повинні дуже жорстко питати: де? Або вже, в крайньому разі, казати рашистам: тоді зізнайтеся, що ви – брехливі брехуни. Ось сюди-о, на камеру.

Це про наші старі совєцькі біолабораторії, яких у них самих мільйон, вони ще можуть казочки розповідати. А з нашими людьми таке пройти не повинно.

 

На фото: Полонені українські прикордонники з острова Зміїний.

Автори