01.02.2017. За Порошенка було краще

Джейн Доу Джонс

1 лютого 2017 року Президент Петро Порошенко відзначив державними нагородами захисників Авдіївки. Деякі з бійців ЗСУ, на жаль, отримали ордени посмертно. Більшість же з героїв, нагороджених головою держави, лишалися на бойових позиціях та готувались давати відсіч новим провокаціям росіян.

Битва за Авдіївку наприкінці січня – на початку лютого 2017-го на сьогодні лишається одним з останніх масштабних боєзіткнень в російсько-український війні. Сили бойовиків та їхніх російських господарів не вперше й не востаннє намагалися перевірити на міцність українську оборону у різних місцях. Та невелике містечко Авдіївка, північне передмістя Донецька, цікавило їх, мабуть, найбільше. З весни до осені 2016-го важкі бої точилися у авдіївській промзоні – українські вояки вибили звідти бойовиків, а ті намагалися повернути втрачені позиції. В ході боротьби за “промку” загинув не один український герой, та ЗСУ втрималися і навіть просунулися трохи вперед, потіснивши бандформування.

І ось у січні 17-го російські сили вирішили повернути втрачене. Паралельно з атакою ворожих ДРГ почалися обстріли міста з важкої артилерії. Пакети “градів” накрили вогнем українські позиції, промислові будівлі і житлові квартали. Дуже скоро місто лишилось без газу й електроенергії – у люті морози. У найскрутнішу годину панікери й ласі до уваги блогери вже “здали” Авдіївку і оголосили про “відхід” наших бійців. На щастя, українські захисники не читали стрічок у соціальних мережах. Вони трималися – під вогнем і під атаками. І втрималися. Бо відчували: за їх спиною – вся велика країна, якій не байдуже. За їх спиною – військово-політичне керівництво України, яке не здасть. Врешті-решт, атака росіян захлинулася, а реакція міжнародної спільноти примусила замовкнути й артилерію. Місто вистояло.

Чи змогли б українські бійці дати таку ж ефективну відсіч ворогові за нинішнього “верховного головнокомандувача”? Питання цікаве. Але, мабуть, змогли б. Бо Україна це ще не Банкова. І який би чотириразовий ухилянт не обіймав головного крісла країни – наша Армія насторожі. І наш народ (не плутати з населенням) – поруч з нею.

Автори