30.11.2017. За Порошенка було краще

Джейн Доу Джонс

30 листопада 2017 року Петро Порошенко підписав закон про держпідтримку вітчизняного кіно. Окрім прямої фінансової допомоги кінематографістам, документ передбачував серйозні податкові та митні пільги для виробників стрічок. Ренесанс українського кіно, який ми пережили у 2015-2019 роках, продовжувався.

Український кінематограф, на жаль, майже всю свою історію розвивався в тіні «загальноімперського». Так вже склалося, що, не встигла ця молода галузь з’явитись на наших теренах, як Україна одразу ж потрапила з «братніх обіймів» Російської Імперії до ще більш «братніх» імперії червоної – СРСР. З тієї пори усі більш-менш амбітні вітчизняні актори й режисери (крім окремих патріотів-ентузіастів типу Довженка) прагнули зробити кар’єру в Москві, усі більш-менш вдалі, високобюджетні й касові фільми в обов’язковому порядку переводились на російську… Україна навіть в культурній сфері служила «сировинним придатком» центру.

Після 1991-го ситуація змінилась не сильно: все одно більшість талановитих українців охоче працювала у РФ, хоч вже й не через бюрократичні мотиви, а через фінансові. А знімати кіно в Україні охочих майже не знаходилось, мовляв, все одно в росіян більше грошей, сучасної техніки та професійних кадрів…

Усе змінилося після 2014-го, коли «брати» показали своє справжнє обличчя. Прокатувати в кінотеатрах та й просто дивитись фільми з країни, яка вбиває наших громадян, стало непристойним. І тоді раптово ми згадали, що в нас теж є кіно, яке теж можна дивитись.

У 2016-му в Україні побачили світ 35 повнометражних вітчизняних стрічок – найбільша кількість за часів Незалежності. У 2017-му ця цифра сягнула 45.

Зростала й підтримка з боку держави. В 2016-му кінематографісти отримали з бюджету близько 250 мільйонів гривень, в 2017-му – понад 500 мільйонів, а в 2018-му – біля мільярду.

І люди почали йти. Йти на «Захара Беркута» й на «Позивний Бандерас», на «Викрадену принцесу» і «Пекельну хоругву», на «Наших котиків» і легендарних «Кіборгів», і ще на десятки інших. Бо на якісну вітчизняну культурну продукцію попит є завжди – достатньо дати її людям.

Звісно, з приходом нової влади у 2019-му погляд уряду на те, що таке «якісна культурна продукція» сильно змінився. Підтримку від держави почали отримувати або фільми «Кварталу-95», або споріднених студій. Замість героїзму – не надто розумні жарти, замість національних тем – «загальнозрозумілі» (аби можна було передублювати на російську і продати в РФ). Українське кіно наразі почало складатись з низькосортних комедій, які не надто відрізняються від російських, хіба що маленьким бюджетом. Що, в принципі, й не дивно: людина, яка засідає на Банковій, теж воліє бути схожою на свого кремлівського аналога. Тільки копія ця також низькобюджетна, та й глядачів з кожним місяцем все менше й менше…

 

Автори