Безкоштовне, чуже, своє

Нічого людині не має діставатися безкоштовно.

Насправді ж, безкоштовного на світі не буває – за все кимось заплачено. Безкоштовний WiFi в кав’ярні оплачують клієнти, пільговий проїзд в місті платники податків, благодійну допомогу, зрозуміло, – благодійники, а волонтерську – волонтери. Тим більше не буває безоплатних послуг зі сторони держави, бо у держави не буває своїх грошей – за це також платять платники податків.

Нічого так не розбещує людину як безоплатне чи безкоштовне. Воно руйнує ключовий аспект світогляду – сприйняття непорушності дії першого закону термодинаміки. А це за собою веде величезну купу соціальних когнітивних викривлень і, як результат, купу дебільних рішень. І ось тоді люди з азартом голосують за “простого хлопця”, який обіцяє їм “кінець епохи бідності” та безкоштовну (!) комуналку, влазять в примітивні шахрайські схеми і ще роблять купу найтупіших вчинків.

Тому людина має платити за все, що отримує. Більше того, людина має усвідомлювати, що усе, що вона отримує, чимось і кимось оплачене. Хоче громада щось отримати, то складає в купку гроші і замовляє, що хоче, а не давить на мораль благодійникам і волонтерам. Неоплатне, яке дається людині, має з’являтися лише в крайньому екстремальному випадку. Суспільству потрібно докладати більше зусиль і ресурсів, щоб цих екстремальних випадків не траплялося, ніж збільшувати безкоштовну допомогу та пільги.