JIIA: Росія – це Левіафан, що веде війну на всіх напрямах
Сучасна роль військових у російських політичних процесах доволі сильно відрізняється від архетипів, представлених теорією цивільно-воєнних відносин, коли функції збройних сил залежать від політичного, соціального та культурного контексту, а також від історичного походження. Зокрема у РФ тристоронні взаємини між політикою, військовими та суспільством вказують на те, що військові виконують функцію формування «надбільшості» для підтримки чинної влади.
Про це у дослідженні на тему виживання авторитарних режимів «Зміна характеру цивільно-військових відносин у Росії» пише Японський інститут міжнародних відносин (JIIA) – приватний, позапартійний аналітичний центр, що спеціалізується на зовнішніх справах і питаннях безпеки.
Авторитарні режими виправдовують збереження влади та придушення дисидентів, маніпулюючи ідеологіями та різними принципами управління, з одного боку, і обіцяючи досягнення таких цілей, як економічне зростання та безпека, з іншого.
Росія – це Левіафан, що веде війну на всіх напрямах після окупації Криму. Росія стала Левіафаном, що воює за простір, за символи, за пам’ять і за нинішній політичний режим – за все одразу. Іншими словами, Росія веде не лише «війну за простір» із фактичним застосуванням сили в Україні та інших місцях, аби зупинити втрату своєї сфери впливу. Вона бере участь і у «війні за символи», щоб захистити статус Росії як ядерної держави та суверенітет як сукупність власних цінностей і норм. «Війна за пам’ять» – щоб просувати національну єдність на основі перемоги в Другій світовій війні та протистояти «ревізії» цього історичного сприйняття. «Війна за владу» – за збереження нинішнього режиму через національну єдність та патріотичне виховання, придушення протестів дисидентів та регулювання Інтернету.
Пілоти «Левіафана» — це політичне керівництво на чолі з президентом Путіним, а російські збройні сили та інші збройні формування відіграють важливу роль у веденні відповідних війн. Рейтинги схвалення для російських військових серед росіян залишаються стабільно високими. Широка підтримка військових у суспільстві пов’язана не лише з тим, що періодичне застосування сили з 2014 року збільшило присутність Росії на міжнародній арені, а й із символічною функцією національної ідентичності, яку військові виконали. Іншими словами, продовжуючи одночасно вести «війну за простір», «війну за пам’ять» та «війну за символи», вдалося сформувати надбільшість із залученням військових та громадянського суспільства, що призвело до зміцнення та підтримки логіки режиму.
Відносини Росії із Заходом стали непоправно напруженими через те, що РФ створила для себе сприятливі умови військовими засобами для вирішення політичних проблем без повного пошуку дипломатичних рішень. Навіть дисиденти в Росії, хоч і робили виклик легітимності нинішнього режиму, викриваючи виборчі порушення та корупцію, не виступали проти такої зовнішньої політики.
