Кремлевский союз писателей
Все, сцукО, пишут…
Путин пишет, Медведев пишет (причём, не выходя из запоя), Патрушев уже подписывает… Нарышкин и Шойгу, правда, пока только разговаривают…
И все, как один, обращаются к украинскому народу… всех их очень волнует состояние “украинско-российских отношений”…
Интересная, однако, тенденция…
На мой, глубоко предосудительный взгляд, такая внезапно проснувшаяся у членов кремлёвского синклита тяга к графомании на украинскую тематику… имеет достаточно банальное пояснение…
Именно через “первых лиц” ОЧЕНЬ УДОБНО закидывать в информационное пространство нужные и потребные тебе тезисы и посылы. Ведь то, что сказало “первое лицо”, так или иначе будут обсуждать и обговаривать… как друзья, так и враги… При этом уже неважно… что именно на сей счёт они будут говорить. Так или иначе, закинутые посылы и смысловые нагрузки УЖЕ будут активно вращаться в информационном поле… откладываясь в подсознании аудитории…
Одно дело, что там промурчала Скабеева или выблевал Соловьёв… и совсем другое – то, что сказал(ну или написал) Путин… ибо первые уже зашкварены и большинством воспринимаются априори как пропаГАНДОНЫ с соответствующей реакцией на их словоизвержения, и совсем другое – когда нечто подобное вкидывает “одно из верхних ОФИЦИАЛЬНЫХ лиц”… информационно-психологический резонанс и эффект в этом случае просто не сопоставим с рядовыми пропагандистскими закидонами Кремля…
Тем более когда пишется оно на украинском или сопровождается украинскими поговорками… усиливая таким образом адресность и вероятность появления бурной ответной реакции (чего, собственно, и добиваются инициаторы этой “публицистической кампании” первых лиц Кремля…).
Расчёт тут строится на том, что “пересычни” тётенька из Конотопа или дяденька из Винницы особо вникать в то, что там писали Путин с Медведевым на счёт Украины, не будут, тем более осмысливать этот имперско-шовинистический бред… зато хорошо и надолго запомнят, что “президент России обращался к украинскому народу”…
И как с этим быть? – спросите вы…
Да просто…
Не реагировать на эти “открытые” словоблудия Кремля… По крайней мере, так бурно и широко, как я это нынче наблюдаю…
Если кремлёвских так уж волнует что-то… “по украинской тематике”, можно кратко и чётко ОДИН РАЗ им ответить – посоветовать “укусить себя за член”… и на том успокоиться…
Попытки вступать в заочную полемику с писаниями кремлёвских “достоевских”… в этом случае абсолютно контрпродуктивны и бесполезны. Чем больше мы тут будем по этим поводам реагировать и рефлексировать, тем лучше Кремлю…
Посему самым разумным в этом случае будет посылание этих “обращающихся” к нам в пешее эротическое путешествие… и прекращение каких-либо дискуссий и словопрений на данную тематику…
Вся стрічка в статті Медведєва про Україну. Мовляв, горе-лихо.
А мене от статті що Пуйла, що Медведа не хвилюють взагалі.
По-перше, говорити одне, а робити протилежне для Кремля в порядку речей. По-друге, скажіть, що стаття Пуйла якось вплинула на продаж “Кварталом-95” серіалів російському телеканалу СТС, у власниках якого контора Аліни Кабаєвої та полудержавний (у Росії) банк ВТБ? Відповідь – ніяк.
Хтось вірить, що стаття Медведєва там щось поміняє?
Так от допоки контора помічника президента України Шефіра Квартал-95 продає серіали згаданому російському каналу СТС, а помічник президента Шефір незаконно платить з них роялті (тобто хабарі) президенту Зеленському, мені категорично до лампочки, що там пишуть в своїх статтях Путін і Медведєв.
Визначати їхні дії будуть точно не статті.
Ненависть росіян до Романа Шухевича, справу якого ми будемо завтра відзначати, незрозуміла.
От Герой Росії Рамзан Кадиров “пєрвого руского убіл в 16 лєт”. Про це він вихвалявся прямо в адміністрації Дмитра Козака (того самого). Про це розповіла російська журналістка Юлія Латиніна ще в 2006 році. Причому це було сказано нею не в якості звинувачення, а в компліментарній статті. Дєскать, два чєловєка сєйчас сімволізіруют успєх політікі Росії на Кавказє, один – Дмітрій Козак, а інший – Рамзан Кадиров. Так, Рамзанчик наш має крутий норов, так, вихвалявся в адміністрації Козака, що першого “руского я убіл в 16 лєт”, но вєдь молодец какой!
Відпилював рускім ванькам голови і грав ними в футбол. Ну хіба не молодець? Героя Росії такому.
Бачачи такі стандарти до високого звання Герой, стає зрозуміло, що саме не влаштовує Мєдвєдєва в Романі Шухевичі. Він не відпилював ванькам голови і не грав ними у футбол. От якби загилив гола в дев’яточку головою руского ваньки, тоді б заслужив героя росії. А так – ізвіні.
Дійсно, кожний народ має тих героїв, яких заслуговує. У росіян герої такі, як Кадиров і Ленін, який казав, що “івашек надо дурачіть”. А в українців – Роман Шухевич, якого прийшли затримувати 300 чоловік, але він кинув гранату і відправив до леніна в котел 2 ворогів.
А от леніних ми викинули на смітник. Скільки б Володя Зеленський зі своїм папашкою не ображався, що тепер не зможе чекати на кохану чи то Лєнку, чи то Юльку, під його пам’ятником, але для українців ворог – це ворог.
Так що скільки б не писали російські вожачки свої статті про одіннорот, але між нашими народами прірва. У нас герой той, хто кладе душу й тіло за Україну, а в них – хто робить дріблінг їхніми головами.
