Правда завжди перемагає
Дві справжні й одна напів-фантастична історія, між якими допитливий дослідник знайде аналогії.
Історія перша
Препарат діацетилморфін був випущений німецькою фармацевтичною компанією
Bayer AG у 1898 році під торговою маркою «героїн», оскільки викликав у хворих майже героїчне піднесення (від слова heroic — «героїчний»).
Препарат продавався як заспокійливе при кашлі як альтернатива морфію (морфіну), і який не викликає звикання. Також героїн викликав відносно спокійну ейфорію з мінімальними відхиленнями у поведінці та інтелекті.
С 1898 по 1910 роки героїн продавався в аптеках як заміна морфіну та як ліки від кашлю у дітей. Протягом 15 років було вироблено 1 тону чистого героїну, який завоював Світ. Станом на 1915 рік Bayer продавав його у 22 країни, при цьому головним покупцем були при США.
На 1922 рік крім Німеччини героїн виробляли Франція, Італія, Швейцарія, Нідерланди, Японія, Туреччина. Будь-яка критика препарату вважалася наклепом конкурентів та загрозою прогресу науки. Між 1925 и 1930 роками сталася «п’ятирічка героїну» – його світове виробництво сягнуло 34 тон, які продавали 23 компанії.
У 1924 році федеральний закон США зробив будь-яке використання героїну незаконним. У Німеччині героїн продавався в аптеках до 1971. Наразі героїн визнано одним з найбільш небезпечних наркотиків, а за його виготовлення, продаж чи розповсюдження передбачена серйозна кримінальна відповідальність, а у деяких країнах – смертна кара.
Історія друга
У 1928 році раніше невідомий агроном Трохим Лисенко заявив про відкриття нової сільськогосподарської технології — яровизації (насправді винайдена 74 роки до того, у 1854 році).
У вересні 1929 р. роботи Лисенка були підтримані в Наркоматі землеробства СРСР (Наркомзем). Роботи Лисенка були також підтримані професорами Талановим, Максимовим, Писарєвим. Почалася активна газетна кампанія, в якій селянський син Трохим Лисенко представлявся як геній народу, самородок, який здійснив революційне відкриття. Було «доведено», що яровизація підвищує врожаї на 15 %. Лисенко став відомим і впливовим.
Мало хто з представників науки наважувався дати «політично некоректну» відповідь про марність або шкідливість яровизації, тим більше що Лисенко підтримували авторитетні вчені Мічурін і Вавилов.
У 1931 році Колегія Наркомзему СРСР надала в розпорядження лабораторії Лисенка щороку 150 тис. рублів.
У 1933—1934 роках Лисенко разом з доктором біологічних наук Ісааком Презентом почав наступ на генетику. Класичну генетику стали публічно іменувати «фашистською наукою», почалося політичне переслідування вчених-генетиків. Класичну генетику у ті часи іменували «вейсманізмом-морганізмом» відповідно до прізвищ Августа Вейсмана, творця уявлення про зародкову плазму – речовину спадковості, і Томаса Ганта Моргана, відомого американського генетика.
У серпні 1940 року Микола Вавилов був заарештований за підозрою в антирадянській діяльності та засуджений до страти (пізніше замінено на 15 років таборів) і помер у в’язниці за три роки, у 1943 році. Багато інших вчених також потрапили в табори, а деякі — розстріляні (наприклад, С. Г. Левіт, І. Й. Агол). Багато вчених під страхом переслідування змінили поле діяльності або приєдналися до кампанії проти науки. У той час найбільш масовою формою відступу вчених від моральних норм була усна або письмова відмова від власних наукових переконань і водночас визнання мічурінських догм, лженауковість яких була при цьому для них очевидна.
Наукові й практичні результати, отримані на підставі уявлень Лисенка, часто фальсифікувалися або виконувалися з методологічними помилками.
Табу на критику на адресу Лисенка зберігалося до початку-середини 1960-х років. У 1965 році, після зміни влади і усунення Хрущова, Лисенко був зміщений зі своїх постів, а табу на генетику остаточно знято.
У повісті Аркадія й Бориса Стругацьких “Казка про трійку” одіозний псевдовчений Вибегалло Амбросій Амбруазович (прототип для нього, за запевненням авторів, був сам Т. Д. Лисенко) закінчував велику працю по “выведению путем перевоспитания самонадевающегося на рыболовный крючок дождевого червя” – алюзія до “методу виховання”, відпрацьованому Т. Д. Лисенко в межах мічурінської генетики.
Наразі “лисенківщина” вважається взірцем політично-мотивованої агресивної псевдонауки, яка спирається більше на державну ідеологію, ніж на науку та професійний підхід.
Історія третя
Наприкінці 2010-х років раніше нікому не відомий SMM-ник із Запоріжжя Михайло Федоров захопився ідеєю автоматизувати стосунки між державою та громадянином через мобільний додаток.
Після перемоги у 2019 році політичної партії «Слуга народу» на президентських та парламентських виборах М. Федоров, як один з найактивніших членів передвиборчої кампанії «Слуги народу», був призначений на посаду віце-прем’єр міністра з питань цифровізації та заходився втілювати свою ідею у життя. Для цього він створив спеціальне міністерство з питань цифровізації – «міністерство цифрової трансформації України» (МЦТ).
Як офіційний представник держави в усіх питаннях, які мають стосунок до інформаційних технологій (ІТ), МЦТ монополізував у своїх руках усю іноземну технічну та фінансову допомогу Україні у цій сфері, а також кошти державного бюджету України, найняв штат не дуже кваліфікованих, але ідеологічно відданих працівників та домовився з великою ІТ-компанією про розробку «безкоштовного» додатку, який ця суто комерційна компанія «безоплатно передала» до МЦТ.
Крім хибності самої ідеї використовувати додаток на смартфоні користувача для запиту персональних даних у державних базах даних (великі ризики компрометації) сам додаток не розроблявся з урахуванням вимог безпеки. Документація на нього, вихідний код, дані про безпеку ретельно приховувалися від громадськості та професійного середовища, відповідна інформація засекречувалася або свідомо не надавалася. І це при тому, що державний додаток ДіЯ відображав електронні копії кількох засвідчувальних документів – паспорту громадянина України, посвідчення водія, паспорту громадянина України для виїзду за кордон.
Цифрові документи у ДіЯ розповсюджувалися як заміна справжнім (паперовим та пластиковим) документам, які посвідчують особистість громадянина України. Одночасно таким чином фактично створювалася система стеження та нагляду за громадянами, їх діловим, громадським та приватним життям, причому переважно на добровільній основі.
Правляча більшість узаконила офіційну ідентичність між справжніми документами та відображенням їхніх електронних копій у додатку ДіЯ, прийнявши у Парламенті відповідний Закон України (Закон № 1368-ІХ і Закон 1231-IX).
Станом на кінець вересня 2021 додаток ДіЯ завантажили близько 7 мільйонів користувачів (за даними МЦТ), у яких він викликав спокійну ейфорію з мінімальними відхиленнями у поведінці та інтелекті.
Деякі представники фахової кібербезпекової спільноти та активісти із захисту прав громадян активно виступали проти безвідповідальної державної цифровізації та непродуманості ключових рішень, заснованих на непрофесійному підході, без застосування практичного досвіду безпеки додатків та захисту персональних даних. Але будь-яка критика додатку вважалася наклепом недоброзичливців, «опором корумпованої системи», «замовленням» невідомих осіб та загрозою прогресу цифровізації.
Крім того, влада у особі МЦТ та його функціонерів намагалася залякати активістів, тиснула на них через їхніх роботодавців, намагалася публічно дискредитувати у соцмережах та непублічно у бізнес-середовищі, мав місце навіть випадок фізичного насильства. Але при цьому влада відмовлялася враховувати позицію незгодних фахівців.
Одночасно владою цифровізаторів (народна назва – «жижиталізатори») проводилася активна робота з розколу протестного руху зсередини та вербовки прихильників із числа представників професійного середовища. У той час найбільш масовою формою відступу фахівців від моральних норм була усна відмова від власних переконань і водночас визнання федорівських догм шляхом вступу до лав близьких владі об’єднань та організацій: «громадських рад», іноземних «проектів з кібербезпеки», «стартап-фондів», пряме працевлаштування у державні установи тощо. У якості мотивації застосовувався широкий спектр інструментів від кримінальних переслідувань та публічних залякувань до прямого підкупу через надання західних грантів та включення у «програми допомоги».
—
Ми знаходимося тут.
—
У травні 2022 року внаслідок чергового політичного загострення організовані злочинні кібер-угруповання держави-агресора здійснили потужну кібератаку проти України, внаслідок якої смартфони усіх користувачів ДіЯ були заблоковані зловмисниками, дані на них зашифровані, за розшифровку вимагався викуп у розмірі 0,5 біткоїна, але навіть після сплати викупу усі дані видалялися зі смартфона разом з операційною системою та пошкоджувалася апаратна частина смартфону. Після втрати усіх даних сам апарат потребував значного ремонту або взагалі ставав непридатним для подальшого використання.
Результатом кібератаки стали масові протести по всій країні під будівлями органів влади, а також будівлями МЦТ та ДП «Дія» у Києві, які у деяких випадках супроводжувалися актами вандалізму та фізичного впливу проти працівників державних установ.
На екстреному засіданні РНБО було прийнято рішення призупинити розповсюдження та підтримку додатку ДіЯ та рекомендовано населенню видалити його зі смартфонів до з’ясування обставин кібератаки та існуючих у ДіЇ вразливостей. Також РНБО вирішила створити міжвідомчу групу з розслідування даного інциденту із залученням фахівців відомих міжнародних компаній та місцевих спеціалістів.
Верховна Рада також створила тимчасову слідчу комісію для розслідування причин виникнення законодавчих та правових передумов до подібної надзвичайної ситуації. На час розслідування віце-прем’єр-міністр М. Федоров та його заступники були відсторонені від виконання свої обов’язків. Після наступних парламентських та президентських виборів, за результатами кількох розслідувань, рішенням новообраних Парламенту та Президента України було скасовано закон про прирівняння цифрової документів до справжніх, заблоковано розповсюдження додатку ДіЯ як засобу цифрової ідентифікації громадян, МЦТ ліквідоване як окреме міністерство, а стосовно його колишніх керівників (близько 30 осіб) порушено ряд кримінальних проваджень, у тому числі за фактами зловживань владою та скоєння злочинів економічного характеру. Деякі з посадових осіб були засуджені на нетривалі терміни ув’язнення, але деякі перебувають у міжнародному розшуку донині.
Що об’єднує ці три історії?
Не завжди думка більшості є правильною.
Не завжди справедливість на стороні влади.
Якщо впевнений у своїй правоті, не спокушайся на компроміси зі Злом.
Навіть якщо голос об’єктивної реальності тихий та слабий, все одно реальність у тисячу разів сильніша за фальсифікацію, якими б численними та реалістичними не були декорації.
А тому боротися за правду – це однозначно обрати сторону Добра, тобто завідомо виграшну сторону. Адже, як вчить нас світова історія, правда та справедливість завжди перемагають.
Колись абсолютно законними були рабство, апартеїд, соціальна нерівність, фізичне знищення цілих націй.
Не одразу прийде перемога правди, але напевно. Ну, майже напевно.
І за неї точно є сенс боротися.
