«Великі» проекти – імітація замість реальних справ
Основний зміст політики Зеленського – прожектерство і гігантоманія, не підтверджені реальними діями, фінансами або хоча б розрахунками; погано підготовлений популізм; гучні назви, за якими нічого нема.
«Мільярд дерев за три роки», «збільшення площі лісів на 1 мільйон гектарів за 10 років»… Хоча для того, аби посадити мільярд дерев за три роки, потрібно посадити більше ніж 10 дерев на секунду… Це якщо саджати щодень – і влітку, і взимку. Насправді дерева, щоб вони прижилися, висаджують протягом 30-60 днів весною, що, м’яко кажучи, суттєво збільшує навантаження на одну секунду… Програма «Зелена країна», яка існує лише на словах, у виступі президента Зеленського, у документах не існує. Вона називається екологічною ініціативою «Масштабне заліснення України», якої, по факту, також ще немає – Кабмін ще має розробити цю програму.
Так само і «Велике будівництво» Зеленського, яке виявилося добудовою вже побудованого у попередні часи та грандіозною аферою з вимивання коштів державного бюджету за цінами у 2,5 рази вищими від ринкових. Цей проект існує лише на бігбордах, які тулять до кожного будівництва, що здійснюється в Україні за будь-які кошти і з будь-чиєї ініціативи.
Так само «Велика реставрація»… Так само «Соціальний ліфт», про який вже давно забули.
Так само і «Президентський університет» в умовах деградуючої науки і освіти, і «майстри спорту з боротьби з коронавірусом», останні по показникам тестування і вакцинації в Європі, але перші за кількістю смертей. І ще багато-багато чого…
На міжнародній арені реальна щоденна діяльність так само підміняється її імітацією. Чого лише варті «робочі поїздки» сім’ї Зеленських до Оману, Катару чи ОАЕ, які обіцяли нам золоті гори і мільярди інвестицій. В реальності здебільшого йдеться про декларативні меморандуми, а не про реальні комерційні контракти чи міждержавні угоди з конкретними сумами, строками і виконавцями.
Не відбулося обіцяних проривів ні у відносинах з ключовими європейськими країнами (Німеччина, Франція, Польщі), ні з США. А нав’язлива ідея Зеленського побачити щось в очах Путіна дедалі більше руйнує проукраїнську міжнародну коаліцію, створену у попередні роки Порошенком, Росія спокійно добудовує «Північний потік – 2», проводить голосування на окупованих територіях і вбиває наших солдат.
Ось і зараз, другий впродовж поточного місяця візит Зеленського до США може виявитися черговим прикладом політичного туризму. Принаймні навіть платні «експерти» Банкової так і не спромоглися назвати якісь більш-менш реальні результати візиту глави української держави, окрім селфі з гендиректором Apple Тімом Куком.
Грандіозний «План трансформації України» – «понад 80 амбітних проєктів» на суму чи то 277 млрд дол., чи то понад 360 млрд дол., нібито представлений Зеленським в США, насправді теж не існує.
Офіційне повідомлення на сайті чинного глави держави, розміщене пресс-службою ОПУ, назвало можливі ініціативи низки американських конгресменів продати або передати Україні нові системи протиповітряної і протиракетної оборони як свідчення дипломатичних талантів Зеленського. Хоча зустрічей з цими конгресменами він не проводив, і навіть відповідних розмов хоч з кимось у Конгресі США не було.
Але заради дешевого піару «у Зеленського» вже поспішили повідомити, що США можуть передати Україні батареї протиракетної оборони «Залізний купол». Насправді поправка, яка була внесена конгресменом Скоттом Франкліном (штат Флорида) і прийнята двопартійним голосуванням, не визначає будь-яку конкретну систему, яку слід передати Україні. Остаточна доля цих ініціатив також залишається під питанням, після того, як законопроект почне розглядатися у Конгресі.
Але найбільшою ганьбою для України стало те, що речниця Білого дому Джен Псакі, навіть намагаючись зберегти обличчя України, так і не змогла підтвердити, що США нададуть Україні системи протиповітряної і протиракетної оборони.
Тобто ОП так хотіло представити хоч якісь мінімальні реальні результати візиту Зеленського до США, що вирішило збрехати про «перші результати» візиту, посилаючись на чутки, зібрані американськими журналістами з видання «Politico».
Але хіба це вперше для Офісу чинного українського президента? Та й як може бути інакше в умовах імітації?
