Наше населення все частіше забуває, хто їм забезпечує мир
Кілька днів тому волонтер Наталія Юсупова викладає відео та пише, що в Київ прибув черговий борт з пораненими. Молоді хлопці з відірваними кінцівками, дірками замість очей, пробитих кулями. Понівечені молоді хлопці, 20 з копійками, які, за словами Арестовича, пішли в АТО щось там… Не хочу й передивлятися його цинічні висловлювання. Бо хто йде на нуль шашлики жарити чи просто прогулятися від нічого робити? Хто йде просто так туди, звідки їх привозять ось такими?
Взагалі, чому в шпиталі ми давно не бачимо подружжя президента, в той час коли “попередники” там були часто й не боялися вислуховувати чи зневагу, чи гнів, чи подяку?
Гаразд. Я про хлопців, які тепер будуть якось жити в країні, де гастролюють росіяни. В країні, де депутати з народу стають новими мільйонерами. В країні, де паради проводять в кілька разів дорожче за попередні. Де гаранту, здається, не доходить, як це – жити без ніг та без рук, а ти ж ще молодий!!!..
Нема в фейсбуці “смайлів”, здатних показати справжні почуття, коли бачиш такі новини. Натомість новин про те, як нібито більше половини населення досі задоволені Зеленським – вдосталь. Хтось там мріє про другий термін?
Правда?
А ти його заслужив?!
Пишу задля уваги до українських воїнів. Уваги та поваги. Бо населення наше про них все частіше забуває.
