Афганістан. Фактор Панджшеру

Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Уже відомо, бравурні заяви лідерів Талібану про нібито повне захоплення Афганістану виявилися міфом.

Провінція Панджшер стала афганською Вандеєю. У Панджшері формується рух опору, який очолили віце-президент Афганістану Амрулла Салех і політик Ахмад Масуд – син легендарного лідера Панджшеру Ахмад Шаха Масуда. До них вирушили загони маршала Дустума, про які раніше було відомо, що вони відступили на територію Узбекистану. Ахмад Масуд-молодший, який навчався в Лондоні, вже звернувся до лідерів демократичного світу за допомогою.

Загони Панджшерського опору вже здобули перший успіх – вони вибили талібів із провінції Парван та захопили місто Чирикар. Фактично сили опору стоять на околиці міста Баграм, а там одна з найбільших авіабаз Афганістану. До речі, і до Кабулу силам опору менше 100 км.

Проте. Що міняє поява Панджшерського опору в афганській ситуації? В принципі, чогось подібного очікувати було варто. Панджшер – традиційно бунтівний район Афганістану. Панджшер став прокляттям для радянського командування під час Афганської війни. Радянські війська мінімум три рази входили у Панджшер. Але Ахмад Шах Масуд дуже швидко повертав все назад, з банальної причини – радянська армія просто не мала ресурсів для утримання району. Провінцію передавали армії Демократичної Республіки Афганістан (маріонеткової). А її Масуд дуже швидко розкладав пропагандою та вибивав з провінції. Не воював Масуд-старший з армією СРСР на рівних, він був генієм саме партизанської війни – атак, маневрів у горах і організації пропаганди й розвідки.

Той таки Панджшер став опорою опору талібам наприкінці 90-х, знову таки під керівництвом Ахмада Шаха Масуда, аж до його загибелі. Нині ситуація повторюється. Те, що талібам не вдалося взяти Панджшер під свій контроль, – серйозний прокол. Захопити Панджшер гіпотетично можна, а от утримати… Я не даремно згадав про досвід армії СРСР, Панджшер для партизанської війни – місто майже ідеальне, а місцеве населення (переважно етнічні таджики) талібів (переважно пуштунів), м’яко кажучи, не любить. Приєднання Дустума (лідера афганських узбеків) посилює опір ще дужче. Сили опору наразі чисельно менші за загони талібів. Проте на боці Панджшеру воюють залишки армії Афганістану – ті, хто не склали зброю. Прориваються вони зі зброєю та бронетехнікою, а навчали їх все ж таки американці. Керує ними всіма віце-президент Афганістану, тобто наразі опір має всі ознаки представників офіційної влади Афганістану – обрані, легітимні та зі збройними силами.

Що далі? Далі – довга й виснажлива війна. Найбільш вигідний Панджшерський опір Узбекистану та Таджикистану – він краща запорука від вторгнення талібів на їхні території. Проте. Слабке місце Пандшерського опору – забезпечення. Армія потребує харчів, пального та боєприпасів. Дати все це силам опору може тільки допомога ззовні. Таджикистан та Узбекистан явно не потягнуть розходи на війну, їхні економіки далеко не зразкові. Очевидно, мусить втрутитися хтось із зовнішніх гравців, а це – Захід, Росія і Китай.

І тут повністю повторюється мій попередній прогноз. Я думаю, Захід докладе всіх зусиль, аби фінансування Панджшерського опору на себе взяла Росія. Їй не звикати – на початку 2000-х вже підтримували. Щоправда, санкції тоді економіку Росії не гнобили, і так звані “ДНР-ЛНР” у них на шиї не висіли. Не треба повторювати дурниці, ніби Росія підтримує Талібан – Росія робить все можливе, аби уникнути протистояння з Талібаном як раз через економічні проблеми.

Захід відверто підштовхуватиме Росію брати на себе фінансування опору. Чому? Бо знову таки, якщо Панджшерський опір зазнаватиме поразки, його лідери разом із Узбекистаном та Таджикистаном звернуться по допомогу до Китаю. А Китай уже робить цей регіон зоною свого впливу. Для Москви це буде повною політичною поразкою. Так що…

Зрештою, побачимо. Війна – завжди танець парний, і робити довгі прогнози в ній – справа невдячна.

 

 

Усі відео